.
www.megastock.ru Здесь находится аттестат нашего WM идентификатора 306628194038

Органи центральної влади УНР доби центральної ради



Ћплатить




Зміст

Вступ 3
Розділ І. Утворення Центральної Ради 
Розділ ІІ Органи влади УНР доби Центральної Ради 
2.1 Організація центральної влади 
2.2 Організація місцевої та судової влади 
Висновки 
Список використаних джерел та літератури 
 
Вступ

Історія держави і права України має величезне значення, насамперед тому, що сприяє усвідомленню складного, багатогранного і часто суперечливого нашого історичного минулого, зокрема державотворення.
Як історійко-правова наука історія держави і права тісно пов’язана з історією України, тобто із загальним історичним минулим українського народу, розвитком його культури, науки, економіки, виникненням та становленням громадських, політичних рухів і партій інших галузей людської діяльності.
 Предмет історії держави і права України, як наукової та навчальної дисципліни, є вивчення загальних закономірностей і характерних особливостей виникнення, функціонування, зміни різних типів та форм держави і права українського народу на всіх етапах його розвитку.
 Важливою, багато в чому визначальною віхою історії держави і права є те, що вона розглядає політичні та правові інститути практично до наших днів. Тому не випадково спостерігається зв’язок з чинним правом, спонукання відповідним чином з'ясувати його сутність , недоліки, переваги. Досліджуючи, систематизуючи досвід минулих поколінь, історико-правова наука сприяє пізнанню й використанню у державному будівництві закономірностей державно-правового розвитку інших країн, дозволяє уникати повторення необдуманих кроків. Проте це можливо, з одного боку, лише за умови об'єктивного дослідження наявного історико-правового матеріалу, процесів, що здійснювалися свого часу у ході розбудови держави, з іншого – за наявності у практиці сьогодення глибокого бажання і реальних можливостей здійснити багатовікову мрію українського народу про побудову й існування демократичної держави і громадянського суспільства.
Над пошуком розв'язання так званої Української справи - проблеми відношення і побудування української державності працювало чимало поколінь українців. Її започаткували ще керило-мефодіївці й розвинули М. Даргоманов, М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бочинський, І Франко, Д. Донцов та ін. По різному відповідали вчені на це питання. Наприклад М. Драгоманов майже все життя був автономістом, тобто бачив Україну як автономну державну одиницю у складі демократичної Росії. М. Грушевський як до IV Універсалу Центральної Ради (1918р.) розглядав Україну як Федеративну частину знову ж таки демократичної російської держави. С Рудницький вже в перших своїх працях стояв на позиції самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи - такою уявляв собі учений Україну. "Для всіх Українців, - писав він, - державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою".
Саме тому на початку ХХ століття втретє відроджується українська державність: створюється Українська Народна Республіка та Західно Українська Народна Республіка, що 22 січня 1919 року об'єдналися в соборну Українську державу - УНР. Однак при підтримці Антанти агресивні сусіди - Росія, Польща, Чехословаччина і Румунія знову розчленують українські землі. Боротьба за незалежність українського народу не припиняться. Це засвідчують і визвольні змагання 40-50-х років і діяльність національно свідомої інтелігенції у 60-70-х роках.
Такі основні віхи боротьби українського народу передували історичному рішенню Верховної Ради, яка 24 серпня 1991 року прийняла Акт про незалежність України.
Народ України першого грудня 1991 року проголосував за державну незалежність і цим змінив установлений хід історії, засвідчив перед усім світом, що незважаючи на жорстоке і послідовне викорінення генетичного коду ментальності нації державницька ідея не знищена. Відновлення державності України епохальна подія не тільки для самої України. Це одна з найвизначніших подій другої половини ХХ століття, хоча на даному етапі її розвитку ми спостерігаємо неузгодженість роботи всіх гілок влади. Саме тому дослідження діяльності органів Центральної влади УНР доби Центральної Ради є досить актуальним.
Проблему діяльності органів Центральної влади УНР доби Центральної Ради досліджували такі вчені-історики, як Бабій Б.М., Білас І.С., Гунчак Т., Дубровіна А.В., Кульчицький В та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.
Об’єктом дослідження є історичні процеси початку ХХ століття на території України.
Предметом дослідження є Універсали Центральної Ради та, власне, діяльність органів Центральної влади УНР доби Центральної Ради.
Мета дослідження полягає в характеристиці діяльності органів Центральної влади УНР доби Центральної Ради. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
1. Охарактеризувати передумови виникнення Центральної Ради;
2. Визначити особливості організації центральних і місцевих органів врядування;
3. Проаналізувати формування судової системи за часів Центральної Ради.
Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
4. Метод ретроспективного аналізу: для порівняння нормативно-правових актів у різні роки.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.





Ћплатить