Посмішка як компонент невербальної поведінки

---

ЗМІСТ

 ВСТУП ...........................................................................................................3
 РОЗДІЛ 1 ПОСМІШКА ЯК ЕМОЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ МАРКЕР ОСОБИСТОСТІ ...................................................................................8
 1.1 Характеристика посмішки з позиції загальної моделі невербальної семіотики .................................................................................................................8
 1.2 Каталог емоційних значень посмішки ..............................................13
 1.3 Посмішка в соціальній взаємодії ........................................................21
 1.3.1 Посмішка як засіб реалізації комунікативного наміру............22
 1.3.2 Посмішка як регулятор процесу комунікації .......................... 26
1.4 Лінгвокультурні особливості використання посмішки в комунікації ...............................................................................................................29
РОЗДІЛ 2 ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЗНАЧЕННЯ ПОСМІШКИ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ........37
2.1 Емотивність як мовний аспект емоційності .....................................37
2.2 Спеціальні і неспеціальні мовні засоби позначення посмішки .....41
 2.3 Оцінний знак емотивності спеціальних мовних засобів позначення посмішки ...............................................................................................................44
 2.4 Лексичні засоби опису посмішки ........................................................ 48
 2.5 Індекси емоційного стану комуніканта............../............................... 50
ВИСНОВКИ ..................................................................................................68
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..........................................71

 
 

 ВСТУП
Традиційно прийнято ототожнювати мовлення зі словом, тобто з вербальною знаково-символічною  (власне лінгвістичною) функцією мовлення. Традиційно комунікація розумілася лише як процес передачі повідомлень, а інформацію, яку містило повідомлення, визначали лише у словесних рамках. Таке бачення процесу спілкування повністю ігнорувало використання невербального каналу. Проте, невербальне мовлення як засіб комунікації несе реципієнту незалежно від семантики слова, начебто “між слів” досить значну і важливу інформацію про того, хто говорить, його ставлення до співрозмовника, предмета розмови та  самого себе.
Міміка є одним з найголовніших визначників особливостей зовнішніх проявів емоційних станів. На думку К.Ізарда, емоції, які відображаються на обличчі, “чутно краще, ніж говоріння”.
Незважаючи на те, що поодинокі дослідження  з різних аспектів мови обличчя можна знайти у більш ранніх роботах, перегляд  цих позицій відбувся порівняно недавно. Першим  в історичному вимірі донауковим зверненням до вивчення невербальної комунікації в інтерперсональному спілкуванні слід вважати парапсихологічне вивчення знаків зовнішності у фізіогноміці.
Ідея знаковості зовнішніх проявів людини сягає корінням античної філософії (Сократ, Арістотель, Платон, Плутарх), а їх реалізація у парапсихологічних дисциплінах  набагато випередила власне наукові пошуки в цьому напрямку. Незважаючи на те, що поодинокі звернення до комунікації обличчя в контексті різних суміжних дисциплін почали з’являтися ще в епоху античності, як самостійний науковий напрямок вивчення міміки сформувалось лише на початку 50-х років XX ст. А широкому загалу стало відомо про існування імпліцитних засобів спілкування лише після того, як у 1970 році Ю.Фаст опублікував роботу, що узагальнювала дослідження про невербальні аспекти комунікації, які були здійснені вченими-біхевіористами до того часу.
Саме з другої половини ХХ ст. можна констатувати зростаючий інтерес до вивчення міміки. Таке зацікавлення можна пояснити тим, що сфера спілкування починає займати все більше і більше місця у повсякденному житті суспільства. Особливе місце у вивченні міміки займає посмішка. Онтогенні особливості мімічної реакції „посмішка” зумовлюють пріоритет функціонування посмішки як невербального засобу емоцій, здатного брати участь у передачі всіх фундаментальних емоцій людини, передусім позитивних. В усному мовленні посмішка важлива насамперед як маркер емоційних стосунків комунікантів.
Запити суспільства зумовлюють гостру необхідність нових розробок з візуальної психодіагностики та  психокорекції, де принципом і методом психологічного дослідження стає діалог і психологічне спостереження. На даний час в сучасній закордонній психології темі невербального компонента комунікації „посмішка” присвячено досить велику кількість досліджень. Розробка схожої проблематики  має місце і в сучасній вітчизняній літературі, але, нажаль, носить виключно фрагментарний характер.
Актуальність  нашої роботи  зумовлена незникаючим інтересом до вивчення номінацій   посмішки, оскільки в них кодифіковано міститься інформація про емоційний стан суб’єкта комунікації – носія кінеми „посмішка”.
 Саме тому метою даної роботи є дослідити  мовні позначення посмішки як компонента невербальної поведінки на основі аналізу різноманітних засобів її вираження в системі сучасної англійської мови з урахуванням об’єктивного змісту, соціо-психологічних, фізіологічних і комунікативних особливостей цієї невербальної дії.
 Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:
1) виявити корпус мовних засобів, які використовуються для вираження емоційної кінеми „посмішка”
2) проаналізувати особливості функціонування невербального знака “посмішка” в комунікації.
 Об’єктом дослідження даної роботи є посмішка як компонент невербальної поведінки, предметом – способи номінації посмішки в сучасній американській прозі
В процесі роботи було використано такі методи:
1) вивчення спеціальної літератури – підручники та монографії, які дають загальну характеристику проблеми, а також періодичні видання (статті із газет та журналів, а також із електронних видань);
2) метод аналізу словникових дефініцій, що забезпечує можливість виявлення закріплених у мовному узусі засобів номінації невербального компонента комунікації „посмішка”;
3) кількісні підрахунки, що дозволили встановити ступінь участі номінації посмішки в передачі різних емоційних значень;
4) гіпотетико-дедуктивний метод, що передбачає добір фактичного матеріалу, побудову гіпотези і перевірку її істинності;
5) метод порівняння;
6) метод узагальнення для формулювання висновків.
Теоретичною і практичною основою роботи є дослідження науковців із суміжних дисциплін як в нашій країні, так і за кордоном, зокрема дослідження в соціальній психології, психології індивідуальності, візуальній психосеміотиці, психодіагностиці, етнопсихології, теорії комунікації. Також було використано матеріали періодичних та електронних видань.
Говорячи про опрацьовані джерела, необхідно охарактеризувати стан розробки теми в наявній літературі. Оскільки тематика міміки стає сьогодні все більш і більш популярною, з’являються статті, розробки, присвячені вивченню місця і ролі цього феномену. Тому на перший план висувається проблема вироблення спільного понятійно – категоріального апарату, методів дослідження тощо. А в цілому необхідно чітко окреслити те місце, яке займає вивчення міміки в структурі теорії комунікації як наукової дисципліни. Саме цією невизначеністю і обумовлена плутанина у дефініціях, підходах та методах дослідження. Власне, цим також визначається актуальність та теоретичне значення даної роботи. Оскільки дослідження міміки в рамках теорії комунікації знаходиться на початковому етапі, далекому до завершення, будь – які спроби загального синтезу, аналізу та порівняння різних концепцій, що наявні в працях багатьох дослідників, будуть корисними для вироблення єдиного уніфікованого категоріального апарату, методики, та загалом – цілісного бачення даної проблеми.
У відповідності до поставленої мети та завдань дослідження визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, теоретичного та практичного, висновків та списку використаної літератури.
 У вступі зазначено тему, розкрито актуальність, об’єкт, предмет дослідження, поставлено мету та завдання роботи.
Перший розділ присвячено розгляду теоретичної платформи, що зумовила можливість вивчення мовної інтерпретації невербального компонента комунікації „посмішка” в межах етимології. У ньому подано стислий огляд дослідження невербальної семіотичної системи емоцій ат її втілення у мові з погляду сучасної вітчизняної і зарубіжної лінгвістики, а також аналіз особливостей функціонування невербального знака „посмішка” в комунікації з урахуванням результатів антропологічних досліджень.
Мета другого розділу полягає у виявленні можливих способів номінації посмішки в сучасній американській прозі, у визначенні особливостей семантичної організації мовних засобів позначення посмішки. Це дозволить виявити корпус мовних засобів, які використовуються для вираження емоційної кінеми „посмішка”.
 У висновках проведено підсумок даного дослідження, аналізуються досягнення мети та виконання поставлених завдань.
 У списку використаної літератури подано джерела, на основі яких проводилося дослідження.