.
www.megastock.ru Здесь находится аттестат нашего WM идентификатора 306628194038

Українсько-польське транскордонне співробітництво та функціонування єврорегіонів



Система українсько-польського транскордонного співробітництва протягом останніх років зазнала відчутних змін, повязаних із входженням Польщі до ЄС. З одного боку, ці зміни зумовлені трансформацією формату зовнішньоекономічної діяльності нашого західного сусіда завдяки адаптації польського законодавства до вимог Євросоюзу, а також узгодженням зовнішньополітичного курсу зі спільною стратегією ЄС. Водночас, повномасштабна інтеграція Польщі в економічний і політичний простір ЄС поставила на порядок денний проблему ідентифікації ролі та місця цієї країни у рамках згаданої організації. Одним із пріоритетних напрямків спеціалізації Польщі в цьому контексті може бути її геополітична місія моста Західної Європи на пострадянський простір. Це означає, що для Польщі, як субєкта ЄС, надзвичайно важливим залишається питання збереження добрих партнерських стосунків зі своїми східними сусідами, насамперед, Україною. Розвиток таких стосунків видається найбільш ефективним саме в транскордонному вимірі.
Таким чином, вступ Польщі до ЄС став причиною формування двох одночасних тенденцій: по-перше, економічної та політичної адаптації до законодавства і культурних традицій ЄС, а по-друге, збереження і розвитку системи транскордонного співробітництва із сусідніми постсоціалістичними країнами, які не ввійшли до цієї організації.
У звязку з цим Україна отримала в особі Польщі своєрідного «промоутера» нашої держави в ЄС, однак усі переваги такого становища можуть бути повноцінно реалізованими лише в умовах достатньо повного та адекватного втілення польських інтересів у систему суспільно-економічного розвитку України. Така реалізація, на нашу думку, видається найбільш реальною в процесі налагодження та вдосконалення транскордонних звязків, тим більше, що це викликає взаємну зацікавленість з обох боків.
Нині транскордонне співробітництво Польщі та України розвивається за декількома напрямками. По-перше, в межах двосторонніх контактів регіонів на основі підписаних міжрегіональних угод між органами місцевого самоврядування та державної влади. По-друге, на основі взаємодії та співпраці відповідних інституцій по обидва боки кордону, насамперед агенцій регіонального розвитку та торгово-промислових палат регіонів. Третім компонентом системи сучасного українсько-польського транскордонного співробітництва є діяльність громадських організацій, включаючи реалізацію проектів за програмами міжнародної технічної допомоги. В більшості випадків згадані проекти спрямовані на формування громадянського суспільства на східних кордонах ЄС та подолання негативних історичних або культурних стереотипів, що існують серед мешканців українсько-польського прикордоння. І нарешті, ще однією сферою реалізації транскордонних інтересів України та Польщі є підприємницьке середовище. Його активність розповсюджується передусім на розвиток прикордонної торгівлі, реалізацію невеликих інвестиційних проектів, а також співпрацю в розвитку елементів виробничої інфраструктури прикордоння.
Водночас усі вищезгадані напрями транскордонного співробітництва поки що, як уже неодноразово згадувалося, не забезпечують належним чином тих стратегічних інтересів, які стоять перед нашими державами в умовах розширеного ЄС. Насамперед, мова йде про їхню розрізненість, фрагментарний характер і слабку координованість. Крім того, інтереси кожної категорії учасників українсько-польського транскордонного співробітництва зазвичай не збігаються, а подекуди вступають у відверті суперечності (наприклад, екологічні програми, що реалізовуються в прикордонних регіонах, часто зачіпають інтереси бізнесу і торгівлі).
Так, якщо в ЄС основним субєктом єврорегіонів є органи місцевого самоврядування територіальних громад (переважно найнижчого рівня — муніципалітетів селищ, невеликих містечок), то участь України в євро-регіонах грунтується, зазвичай, на адміністративній діяльності регіональних органів державної влади (облдержадміністрацій) із формальним залученням до цього процесу обласних рад як органів, що номінально належать до системи місцевого самоврядування. Украй рідко до організаційного забезпечення транскордонного співробітництва українських регіонів підключаються районні ради та райдержадміністрації, хоча навіть у цьому разі їхня участь залишається більше декоративною, аніж реальною. Наприклад, Львівська область, яка є одним із найактивніших субєктів транскордонного співробітництва з-поміж українських регіонів і учасником відраіу двох єврорегіонів, більшу частину своїх організаційних зусиль у цьому напрямку реалізовує саме через структурні підрозділи облдержадміністрації із фрагментарним залученням обласної ради. Це стосується як підписання двосторонніх угод із сусідніми регіонами Польщі та затвердження і реалізації виконавчих протоколів до них, так і діяльності в межах єврорегіону «Карпати». Делегування ж повноважень щодо участі області в єврорегіоні «Буг» органам влади двох районів — Жовківського та Сокальського завершилося лише номінальною формалізацією цього процесу і не знайшло свого продовження на нижчому самоврядному щаблі, що обмежило функціональну активність області у діяльності цього єврорегіону.
Описана тенденція знаходить своє підтвердження і в обєктивних показниках організаційної характеристики українських та західноєвропейських євро регіонів. Так, єврорегіони, створені за участю української сторони, більші за своєю площею від західноєвропейських аналогів У середньому в 10 разів, а за чисельністю населення, яке мешкає на цій території, більш ніж упятеро, що неминуче ускладнює їх ефективну роботу в площині транскордонного співробітництва. Водночас, за кількістю субєктів, які є основою організаційного забезпечення діяльності єврорегіону, спостерігається разюча різниця в інший бік: в «українських» єврорегіонах кількість субєктів у середньому в 16 разів менша, ніж у єврорегіонах, розташованих на території ЄС (з українського боку субєктами єврорегіонів виступають переважно 2 3 обласні ради (або облдерж. адміністрації) і абсолютно ігнорується місцева влада нижчого рівня).
В Україні ж транскордонне співробітництво продовжує залишатися лише локальним елементом здійснення державної зовнішньої політики, зазвичай ігноруючи реальні проблеми самих прикордонних територій. Наприклад, Львівська область не має спільних проблем з прикордонними територіями Угорщини, Словаччини і, тим паче, Румунії, але лишається формальним учасником Карпатського єврорегіону (найбільшого і найгроміздкішого в Європі), створеного і підтримуваного «згори» за ознакою політичної доцільності. Водночас, область має спільні проблеми з Підкарпатським воєводством Польщі, але не може активізувати процес транскордонного співробітництва з ним на інституційній основі в межах нового єврорегіону, оскільки і Львівщина, і Підкарпаття вже є учасниками одного спільного єврорегіонального обєднання під назвою Карпатський євро регіон . Пасивність же і адміністративно-фінансова неспроможність місцевих органів влади районного і сільського рівня не дають змоги розвивати на цій території інші форми транскордонного співробітництва, що призводить до його фактичного нівелювання як інструменту вирішення спільних проблем та поглиблення європейської інтеграції, хоча такі проблеми і можливості активізації двосторонньої співпраці, безумовно, існують.
На даний час прикордонні регіони України та Польщі співпрацюють в межах єврорегіонів «Буг» і «Карпати». Обидва включають також прикордонні території інших держав: перший — Білорусі, другий — Словаччини, Угорщини та Румунії. Відтак, ефективний розвиток в їхніх межах власне українсько-польського транскордонного співробітництва видається дещо ускладненим. Більше того, в силу обєктивних причин, повязаних з розширенням ЄС та прагненням Росії посилювати свої геополітичні позиції
постсоціалістичному просторі, обидва згадані єврорегіони в нинішніх умовах відіграють радше політичну, аніж культурно-цивілізаційну , соціально-психологічну чи економічну роль.
Так, створення Карпатського єврорегіону в 1993 році відбулося на основі декларації, прийнятої міністрами закордонних справ Угорщини, Польщі та України, а не за ініціативою місцевих громад чи самоврядних органів. Головною мстою його заснування стали здебільшого політичні причини: розпад соціалістичної системи, який змушував шукати інших інституційних форм збереження співробітництва між постсоціалістичними державами, посилення сепаратистських настроїв у Закарпатті, які спонукали державну владу активізувати зусилля у напрямі відкритості кордонів та посилення інтеграції із сусідніми Румунією та Угорщиною (а для балансу політичних інтересів урівноважити цей вектор українсько-польським співробітництвом, включивши до складу єврорегіону Львівську область).
Проте вже від самого початку виявилися обєктивні перешкоди для ефективного функціонування Карпатського єврорегіону. Вони знайшли свій вияв у суперечності між інтересами і політичними цілями урядів країн-учасниць і пріоритетами розвитку місцевих громад. Насамперед, це відобразилося у блокуванні активності румунських і словацьких регіонів у роботі цього єврорегіону, які лише у 1997 і 1999 роках відповідно стали повноправними його членами.280
У Польщі створення Карпатського єврорегіону спричинило політичний конфлікт: кілька націоналістичних груп гостро критикували саму концепцію організованого прикордонного місцевого співробітництва, називаючи його таким, що суперечить національним інтересам Польщі. Вони засудили відповідну діяльність уряду, звинувативши його у тому, що він не провів консультацій з парламентом.[44]Водночас, інтереси самоврядних інституцій непомітно «загубилися» у політичних дебатах на центральному Щаблі.
Низьку ефективність співпраці України та Польщі у межах карпатсь-кого єврорегіону можна пояснити низкою причин. [33]
По-перше, це відсутність системотворчих факторів для такої структури, як «Карпатський єврорегіон», оскільки існує не так багато спільних проблем для регіонів пяти країн одразу. Наприклад, Львівська область не має спільних кордонів з регіонами Угорщини, Словаччини чи Румунії. Спільні кордони, а відтак і транскордонні проблеми з вищезгаданими державами має лише Закарпатська область, яка і є найбільш активним українським учасником у Карпатському єврорегіоні. Своєю чергою, Львівська область має спільні проблеми з Підкарпатським воєводством Польщі, а тому для цих регіонів є доцільним створення своєї стратегії транскордонної та єврорегіональної співпраці.
По-друге, у засіданнях Ради Карпатського єврорегіону бере участь вище обласне керівництво, а на рівень громад діяльність майже не опускається. За аналогією з європейською практикою, в діяльності єврорегіону повинні брати участь громадські асоціації прикордонних територій, агенції регіонального розвитку тощо, які могли б вести поточну діяльність, сприяти підготовці заявок на отримання фінансової допомоги та вести моніторинг реалізації проектів. Як наслідок, «вищі посадовці природно прагнуть до замикання всіх комунікаційних структур на собі»,[21] що знижує їх ефективність.
По-третє, спостерігається недостатня фахова підготовка управлінських кадрів, часта зміна керівництва, значний субєктивний фактор у прийнятті рішень щодо діяльності Карпатського єврорегіону, відсутність наступництва. Українське представництво цього єврорегіону, розміщене у м. Ужгороді, не мас достатніх контактів з іншими областями, а ті, своєю чергою, не завжди розуміють, на що спрямовуються сплачувані ними членські внески. Це повязано з тим, що справами поточної діяльності Карпатського єврорегіону займаються службовці структурних підрозділів обласних державних  адміністрацій або обласних рад, і ведення цієї роботи значною мірою залежить від бажання та фахової підготовки конкретного службовця. Лише у жовтні 2003 року у Львівській області була відкрита філія Українського представництва у Карпатському єврорегіоні. Проте очікуваного підвищення ефективності участі Львівської області у цьому єврорегіоні фактично не відбулося.
По-четверте, має місце недостатнє висвітлення діяльності Карпатського єврорегіону в засобах масової інформації, на веб-сторінках обласних державних адміністрацій або обласних рад тощо. З пяти його країн-учас-ниць веб-сторінка підтримується лише польською стороною. Майже не доступна інформація щодо фінансової діяльності цього єврорегіону, що також є стримуючим фактором.
Не можна оминути увагою і того факту, що як «Буг», так і «Карпати» з тих чи інших причин концентровано відображають інтереси, зазвичай, лише одного українського регіону: відповідно Волинської та Закарпатської областей. Водночас Львівська область, маючи найдовшу протяжність кордону із Польщею, залишається у своєрідному «еврорегіональному вакуумі).
Так, до основних досягнень діяльності єврорегіону «Буг» його учасники відносять реалізацію проектів: "Модернізація міжнародного автомобільного пункту пропуску "Ягодин — Дорогуськ", "Створення системи моніторингу на річках Західний Буг, Уж, Латориця", "Сприяння політиці постійного розвитку та захисту навколишнього середовища в контексті транскордонної співпраці між Україною та Польщею", створення в Луцьку банку зі стовідсотковим польським капіталом "ПЕКАО" (Україна), а також народного інституту суспільної географії і менеджменту, трансормованого у факультет міжнародних відносин Волинського державного Університету імені Лесі Українки, запровадження вперше в державі процедури спільного митного і прикордонного контролю на пункті пропуску "Устилуга — Зосін", створення колегіуму українсько-польських університетів, розбудова та модернізація обєктів режимної зони кордонного переходу у Ягодині.285 Як видно із цього переліку, майже вся активність євро-регіону припадає на співпрацю його українських і польських партнерів у межах Волинської області, тимчасом як інша половина кордону, що розташована у межах єврорегіону на території Сокальського та Жовківського районів Львівської області, фактично залишається поза зоною євроінтегра-ційного співробітництва. Як наслідок, у Сокальському районі немає жодного прикордонного переходу з Польщею (за наявності бажання місцевої влади та сприятливих умов для відкриття принаймні двох: Варяж-Усьмеж і Долгобичув-Угринів, а у перспективі ще й третього та четвертого: Белз (Корчів)-Щепятин і Угнів-Диніска.
Іншим стримуючим факторм для активізації транскордонного співробітництва у межах єврорегіону «Буг» є принципова відмінність у парадигмах регіонального розвитку трьох його держав-учасниць. Так, якщо Польща чітко орієнтується у цьому питанні на європейські принципи субсидіарності та децентралізації влади, надаючи місцевим органам влади максимальної самостійності та відповідних повноважень, то в Україні принципі! європейського регіоналізму поки що втілюються в явно обмеженому вигляді (місцеві громади міст, районів і сіл не мають достатніх повноважень для налагодження повноцінного транскордонного співробітництва зі своїми польськими сусідами). В Білорусі ж узагалі діє централізована система влади, яка передбачає надання регіональним органам влади суто формальних ознак самостійності, усікаючи переважну частину їхніх самоврядних функцій Відтак, вести мову про ефективне тристороннє співробітництво у межах єврорегіону «Буг», є достатньо складно не лише з погляду його організаційної специфіки, а й з урахуванням інсти-туційної спроможності окремих учасників цього обєднання.
Таким чином, актуалізується проблема формування нових, менш громіздких, але більш дієвих транскордонних обєднань єврорегіонального типу які б охоплювали відповідні райони України та польські повіти. Цей підхід частково суперечить нинішній політиці української влади щодо розвитку транскордонного співробітництва, оскільки ускладнює систему управління та координації з єдиного центру всіх процесів, повязаних із прикордонною співпрацею регіонів в умовах збереження єврорегіонів, які нині вже існують на кордонах наших держав. Крім того, він передбачає посилити співпрацю між прикордонними територіями Польщі та України на рівні органів місцевого самоврядування, а також наповнити українсько-польське транскордонне співробітництво якісно новим економічним і культурологічним змістом, що не узгоджується з раціоналістичною традицією державного управління, яка нині домінує в Україні.
Водночас підхід, спрямований на становлення багаторівневої системи єврорегіональної співпраці між українськими регіонами та регіонами сусідніх постсоціалістичних держав, що полягає у формуванні в межах великих геополітичних єврорегіонів окремих локальних транскордонних обєднань, нині набуває дедалі більшого поширення у Західній Європі, що свідчить про перехід до нової парадигми функціонування єврорегіонів в умовах глобалізації та розширення ЄЄ. Наприклад, у рамках єврорегіону Померанія є землі, що включені у єврорегіон «ПроЄвропа Віадріна», спільні території мають еврорегіони «Балтика» та «Нєман», Асоціація «Піренеї» у своєму складі мас 8 єврорегіонів, у яких беруть участь прикордонні території Іспанії, Франції та Андорри.287
У цьому контексті ще декілька років тому активно обговорювалася перспектива створення нового єврорегіону на території Львівської області України та Підкарпатського воєводства Польщі під назвою «Сян», який би став організаційною основою для обєднання зусиль місцевої влади з метою вирішення спільних проблем, передачі навиків та механізмів впровадження еврорінтеграційних ідей, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, що в кінцевому підсумку мало активізувати транскордонні контакти мешканців цього регіону.
Згадана ідея була започаткована на рівні науковців Інституту регіональних досліджень HAH України, Львівської облдержадміністрації та воєводської управи Підкарпатського воєводства. В подальшому вона знайшла підтримку в органів місцевого самоврядування Львівщини та Підкарпаття, а також на рівні наукових інституцій обох регіонів та органів державної влади. Вперше вона була публічно озвучена на III Економічному форумі з питань транскордонного співробітництва в м. Львові у жовтні 2003 року.
На жаль, після вступу Польщі до ЄС активність у реалізації цього проекту дещо знизилася, хоча перспектива його втілення у життя залишається відкритою. Не знайшло свого відображення питання створення єврорегіону «Сян», як перспективного напрямку розвитку єврорегіональ-ного співробітництва між Україною та Польщею, і в Державній програмі розвитку транскордонного співробітництва України на 2007-2010 роки.
Водночас зусиллями громадських організацій з України та Польщі у 2005 році було розроблено проект стратегії транскордонного співробітництва для чотирьох прикордонних регіонів: Львівської та Волинської областей України і Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі, яким передбачається створення українсько-польської транскордонної Агенції, покликаної проводити моніторинг, впроваджувати стратегію, координуючи програми міжрегіональної співпраці, та розгляд спірних питань, що їй перешкоджають.289 У разі реалізації цього проекту вдасться значною мірою узгодити різні аспекти транскордонного співробітництва наших держав із функціонуванням діючих в українсько-польському прикордонні єврорегіонів.
Крім того, удосконаленню системи українсько-польського економічного співробітництва у контексті функціонування єврорегіонів можуть сприяти зусилля, спрямовані на децентралізацію його виконавчих органів. Наприклад, у межах єврорегіонів «Буг» і Карпатський єврорегіон доцільно розосередити управлінські функції між його регіональними дирекціями, які повинні працювати у кожному з адміністративних районів, що входять до складу цих обєднань. Загальні ж рішення слід приймати на загальних зборах учасників, на яких мають бути представлені усі дирекції.
Іншим засобом підвищення ефективності роботи єврорегіонів є делегування їм повноважень щодо виконання низки функцій, покликаних сприяти активізації зовнішньоекономічного співробітництва держави на регіональному рівні та вирішення проблем функціонування господарських комплексів окремих територій. Так, єврорегіони могли б мати повноваження з реалізації програм освіти та перекваліфікації кадрів у прикордонних районах шляхом реалізації спільних транскордонних проектів, вирішення проблем черг на прикордонних пунктах пропуску та перетину ^грдону, створення інфраструктури для ведення легального бізнесу тими людьми, які нині займаються здебільшого човниковою торгівлею, тощо.
Підсумовуючи сказане, слід відзначити, що єврорегіони, як найбільш інтенсивна форма транскордонного співробітництва, можуть відіграти активну роль у розвитку українсько-польської економічної інтеграції лише у разі їхнього включення в систему пріоритетів зовнішньої політики як України, так і Польщі та створення відповідних умов для реалізації існуючого єврорегіонального потенціалу прикордонних територій наших держав з урахуванням їх особливих потреб та інтересів.

Висновки
Вступ Польщі до ЄС відбився на економічному співробітництві наших держав відразу у декількох площинах. По-перше, у процесі підготовки до членства у цій організації Польща суттєво лібералізувала власну економіку та зовнішньоекономічну політику, що значно диверсифікувало її експортні можливості й стимулювало активізацію експортної діяльності у стосунках з Україною підприємствами малого і середнього бізнесу. По-друге, адаптація до пріоритетів розвитку ЄС і орієнтація на спільну економічну політику країн — учасниць цієї організації створили передумови для активізації економічного співробітництва польських підприємців зі своїми західноєвропейськими колегами, а відтак спричинилися до виникнення психологічних барєрів для поглиблення співпраці з українськими підприємствами. По-третє, проведена адміністративно-територіальна реформа, спрямована на узгодження з європейськими принципами ведення регіональної політики, значно видозмінила модель владної ієрархії польського суспільства, яке відійшло від постсоціалістичних форм організації влади, розбалансувавши, тим самим, адміністративну складову регіонального і транскордонного співробітництва з Україною. По-четверте, запровадження низки нормативно-правових обмежень, насамперед візових, не-тарифних, політичних тощо, ускладнило суспільно-психологічну інтеграцію наших держав, особливо їх прикордонних регіонів, які відзначалися достатньо високим рівнем активності в цьому плані.
Основою виникнення більшості з вищезгаданих барєрів у розвитку українсько-польського економічного співробітництва є проблеми, повязані з несумісністю методологічних підходів, на яких базується економічна політика Польщі, з одного боку, та України, з іншого. Якщо польська економіка розвивається на засадах конкурентного порядку, що бере свій початок в еволюційній парадигмі дослідження суспільно-економічних систем, то ринкові процеси в Україні розгортаються в руслі централізованого економічного порядку, що випливає з конструктивістської парадигми.
Відповідно до описаної диференціації, характерними ознаками сучасного розвитку польської економіки є високий ступінь демонополізації ринків, суттєва децентралізація влади, законодавчо зумовлена свобода піДприємництва, а також перевага індивідуалістичних цінностей над колективістськими, тимчасом як в Україні домінують саме цінності колективістського походження, які передбачають істотну централізацію влади, за-монополізованісь більшості ринків та обмеження індивідуальних прав і свобод підприємців адміністративними органами.
Таким чином, модель економічного зростання в Україні базується на посиленні впливу централізованих засобів управління економкою, яке за самою своєю сутністю поступається в ефективності притаманним польській економіці конкурентним механізмам підтримання ринкової рівноваги та використання в економічному процесі всієї наявної у субєктів господарювання релевантної інформації. Саме тому більшість макроеко-яомічних показників Польщі, яка ще відносно недавно була приблизно в однаковому з Україною становищі, у декілька разів перевищують аналогічні українські. Це стосується і обсягів ВВП, і надходжень до державного бюджету, і зовнішньоторговельного обороту, і динаміки залучення іноземних інвестицій, і рівня заробітної плати та соціальних допомог тощо.
Згадані відмінності знаходять своє безпосереднє відображення і в зовнішньоекономічних взаємовідносинах наших держав. Так, значне негативне сальдо торговельного балансу України у торгівлі із Польщею, суттєве відставання нашої держави за обсягами вкладених інвестицій в польську економіку, порівняно з польськими інвестиціями в Україну, диспропорції на користь польської сторони в системі транскордонного співробітництва та інші аналогічні фактори підтверджують значно нижчий рівень конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
В мікроекономічній площині вищеописані фактори негативного впливу на розвиток українсько-польського економічного співробітництва знаходять свій вияв у дії субєктивних чинників. Основними серед них є невідповідна європейським стандартам культура ведення бізнесу та етика підприємницького середовища, корупція в органах державної влади, низькі моральні стандарти суспільства, завищені соціальні очікування більшості громадян, небажання вітчизняного менеджменту засвоювати сучасні методи роботи на конкурентних ринках тощо.
Як наслідок, продукція українських підприємств не може скласти гідної конкуренції на європейському, в тому числі й на польському, ринку, а Вітчизняні підприємці не здатні реалізовувати ефективних інвестиційних проектів за межами нашої держави, особливо на території країн — учасниц ЄС.- Прагнення ж української влади компенсувати ці недоліки активною позицією держави не дозволяє розраховувати на позитивні результати, оскільки правила функціонування ринків у системі конкурентного порядку, притаманного більшості західноєвропейських держав, насамперед членів Євросоюзу, не узгоджуються з подібною практикою. Більше того, часто вони дають протилежний ефект, обертаючись антидемпінговими розслідуваннями, нетарифними обмеженнями чи політичним тиском у відповідь на порушення правил конкурентної політики з боку українського уряду.
Таким чином, стратегічне партнерство України та Польщі, яке ініціюється на політичному рівні і активно просувається на щаблі відповідних дипломатичних відомств, на жаль, не підкріплене серйозними економічними аргументами, що суттєво знижує його ефективність. Більше того, основні показники і динаміка розвитку зовнішньої торгівлі та інвестиційного співробітництва наших держав, по суті, свідчать про передчасність аргументів на користь доктрини стратегічного партнерства, оскільки рівень реальної інтегрованості української та польської економік між собою є надзвичайно низьким.
Основними негативними тенденціями, які спостерігаються в системі українсько-польського економічного співробітництва і створюють численні труднощі з огляду на можливості його розвитку у стратегічній перспективі, є високий рівень іллегалізації зовнішньоторговельних операцій, незбалансована структура українського експорту, в якій відверто переважають галузі старої індустріальної цивілізації і практично не представлені сучасні виробництва сфери інформаційних технологій. Крім того, обсяги взаємних інвестицій між Україною та Польщею в загальній структурі іноземного капіталу, що залучається економіками наших держав з-за кордону, є таким низьким, що очевидним є висновок про перебування інвестиційного співробітництва наших держав на початковому рівні свого розвитку. Тобто, економічна інтеграція України та Польщі поки що відзначається поверхневим характером взаємозвязків,- представлених здебільшого у формі екпортно-імпортних товаропотоків, без включення глибинних факторів інтегрування економік наших держав на рівні взаємних інвестицій та спільних економічних проектів стратегічного характеру.
Згадані недоліки знаходять своє відображення і на регіональному щаблі. Так, міжрегіональне і транскордонне співробітництво України і Польщі, на відміну від практики регіональної взаємодії територіальних одиниць європейських держав, має здебільшого інерційний характер і спирається на формальні засади свого розвитку, що знаходить переважний вияв у фрагментарних адміністративних ініціативах місцевої влади, більшість з яких не приносять очевидного економічного ефекту. Як показує аналіз усього спектру вищеокреслених проблем, переважна їх частина бере свій початок в недостатньо ефективній та послідовній економічній політиці української влади, що змушує польських субєктів підприємницької діяльності орієнтуватись здебільшого на стабільніші та прозоріші ринки країн ЄС, незважаючи на свої гірші конкурентні позиції на цих ринках, порівняно з українським ринковим середовищем. Відтак, політичний курс на зближення наших держав на практиці наштовхується на проблеми мікро економічного характеру, які й блокують поглиблення подальшої інтеграції української та польської економік.
Таким чином, пошук шляхів до поліпшення ситуації та поглиблення економічного співробітництва України і Польщі лежить у площині зміни принципів ведення і підходів до формування економічної політики України. Такі зміни, на нашу думку, повинні відбуватися у чотирьох основних напрямках, кожен з яких зачіпає особливу сферу формування економічної політики держави та відповідним чином проектується на сферу її зовнішньоекономічної діяльності.
Насамперед, мова йде про реалізацію в Україні політики конкурентного порядку, спрямованої на докорінну трансформацію системи суспільно-економічних, соціально-психологічних і, як наслідок, політичних відносин, які зумовлюють специфіку розгортання і перебігу економічних процесів. Основними завданнями цієї політики має стати демонополізація економіки, децентралізація влади, стабільне економічне законодавство, зниження частки ВВП, що перерозподіляється через бюджети різних рів-Н1В, відмова від практики централізованого втручання держави у діяльність ринків за допомогою фіскальних, протекціоністських чи регуляторних інструментів.
Другим напрямком економічного зближення України та Польщі є адаптація на вітчизняному ґрунті та наближення вітчизняного законодавства до чинних правових норм та економічних стандартів СОТ, Ради Європи, ЄС тощо. Зокрема, це стосується демократизації економічного життя в країні та лібералізації ринків, зниження рівня протекціоністських барєрів, зниження рівня присутності держави в економіці, недопустимості маніпулювання макроекономічними важелями впливу з метою досягнення позитивних галузевих ефектів у розвитку окремих сфер економіки тощо.
Третьою складовою ефективної економічної політики Україні у контексті поглиблення співпраці із Польщею є проведення адміністративно-територіальної реформи на засадах субсидіарності та солідарності, які визначають політику регіонального розвитку більшості держав ЄС, включаючи Польщу. Це дозволить активізувати роль регіональних органів влади у процесі інтенсифікації українсько-польського економічного співробітництва і збільшити обсяги товаропотоків та інвестиційних ресурсів в обігу між нашими державами.
І нарешті, четвертою сферою, розвиток якої покликаний сприяти посиленню інтегрованості української та польської економік, є активізація транскордонного співробітництва завдяки його включенню у систему пріоритетів зовнішньоекономічної політики наших держав. Це дозволить надати йому більшого динамізму і логічно поєднати транскордонні інтереси різних регіонів України та Польщі у спільній стратегії їхнього розвитку.
Вищезгадані заходи дозволять нашій державі втілити у життя якісно нову модель економічного зростання, грунтовану на принципах конкурентного порядку, притаманного країнам ЄС, особливо учасникам останніх двох хвиль його розширення, в т.ч. Польщі. Завдяки цьому виникне сприятливий макроекономічний ґрунт для поглиблення українсько-польського економічного співробітництва на основі розвитку сучасних галузей «нової економіки». В підсумку це дозволить не лише повною мірою реалізувати доктрину стратегічного партнерства між нашими державами, а и сподіватися на повноправне входження України в ЄС на основі прискореного економічного зростання та суттєвого поліпшення якості життя і стандартів соціального захисту населення.

Дата публікації: 11.05.2011
Прочитано: 11569 разів