Інститут екстрадиції в міжнародному праві

---

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………  3
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ТА НОРМАТИВНІ ОСНОВИ ЕКСТРАДИЦІЇ…………………………………………………………………… 7
1.1.    Поняття інституту видачі правопорушників………………………... 7   
1.2.    Екстрадиційні правовідносини……………………………………... 13
 РОЗДІЛ 2. УЗАГАЛЬНЕННЯ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ЕКСТРАДИЦІЇ….. 16
 2.1. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року як основний нормативний акт регулювання інституту
екстрадиції………………………………………………………………………..16
 2.2. Співвідношення норм національного законодавства та норм міжнародного права, що стосуються інституту видачі правопорушників…..22
 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЕКСТРАДИЦІЇ…………………………………………………...27
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….34














ВСТУП

Найпоширенішою формою міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю є надання правової допомоги. Серед основних видів такої допомоги (одержання доказів з-за кордону для використання у розслідуванні, передача кримінального провадження і ін.) і є видача правопорушників (або екстрадиція).
Інститут екстрадиції є новелою Кримінального кодексу України 2001 р. та Кримінально-процесуального кодексу України з 21 травня 2010 р. Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини поняття та процес здійснення інституту видачі осіб, що вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відомий давно.
Проте, юридичній літературі темі про видачу правопорушників завжди приділялося багато уваги. Питанням екстрадиції присвячені наукові праці вітчизняних і закордонних учених, серед яких слід згадати С. Вихриста, Н. Зелінську, М. Пашковського, М. Смирнова, А. Абашидзе, О. Бойцова, Р. Валеєва, В. Волженкіну, Л. Галенську, І. Лукашука, А. Наумова, Н. Сафарова, М. Бассіуні, С. Беді, К. Вінджерт, Г. Джилберта, А. Кассезе, М. Плачта, К. Пуле, А. Ширера та ін.
Інститут видачі правопорушників є наріжним каменем для формування доброзичливих відносин між державами, адже часто урядам країн доводиться балансувати на межі захисту прав власних громадян та актом недружелюбної поведінки по відношенню до інших держав.
Очевидним є те, що принцип міжнародного кримінального права aut judicare aut dedere (тобто, держава-учасник угоди повинна або переслідувати злочинця, який перебуває на її території, в судовому порядку, або видати злочинця іншій державі-учасниці угоди для його переслідування в судовому порядку) зобов’язує державу так чи інакше покарати правопорушника: судити його за національним законодавством, або віддати під юрисдикцію іноземної держави. Водночас конституційно-правові гарантії прав і свобод особистості є одним з основних елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина в усьому світі. Поряд з правосуб’єктністю, конституційними принципами і громадянством вони є пріоритетним інститутом у системі національного права будь-якої держави.
Актуальність теми дослідження зумовлена комплексним характером даного інституту. Така особливість правової регламентації екстрадиції вимагає єдиної концептуальної спрямованості цих норм.
Основна мета курсової роботи полягає у визначенні на основах доктринальних положень правової природи інституту видачі правопорушника, створення загальної концепції інституту екстрадиції в Україні, а також з’ясування основних проблем, які існують у міжнародній практиці, та підготовки рекомендацій щодо їх вдосконалення.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:
1)    дати визначення поняття інституту екстрадиції;
2)     з’ясувати загальні риси та основні елементи екстрадиційних правовідносин;
3)    здійснити аналіз міжнародного нормативно-правового акта, що роз’яснює основні положення інституту видачі правопорушників;
4)    висвітлити місце інституту екстрадиції в системі законодавства України;
5)    визначити основи проблематики даного інституту.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають між державами у процесі здійснення міжнародної співпраці у частині боротьби зі злочинністю.
Предметом дослідження є інститут екстрадиції у міжнародному праві.
Джерелами дослідження інституту ектрадиції є праці таких вчених як Абашидзе А. Х., Валеев P. M., Галенская Л. Н., Лихова С., Колосов Ю. М., Нестеренко С., Філяніна Л. А. та інших. Також під час написання курсової роботи використовувалися нормативно-правові акти як українського, так і міжнародного законодавства.
Методологічну базу склали ряд таких методів:
Загальні методи:
Діалектичний метод, за допомогою якого здійснюється розгляд елементів інституту екстрадиції не відокремлено, а у зв’язку з іншими явищами.
За допомогою логічного методу здійснено розгляд поняття екстрадиції  в два етапи. На першому етапі пізнання об’єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об’єкт пізнається конкретними частинами, тобто своїми складовими елементами. Таким чином, відбувається вивчення інституту видачі правопорушників від менш змістовного знання до більш змістовного.
Конкретно-наукові методи:
Формально-догматичний метод, за допомогою якого виконано опис, класифікація і систематизація інституту екстрадиції в його правовій природі.
Системно-структурний метод виходить з того, що інститут видачі правопорушників складається з елементів, тобто з певних органів та посадових осіб, які своєю сукупністю та зв’язками між собою утворюють цей суб’єкт.
Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти різні форми прояву та застосування інституту видачі правопорушників, а саме в Україні та Франції.
Структура роботи є традиційною. Вона складається зі вступу, основної частини, висновку та списку використаних джерел. Основна частина складається з трьох розділів:
Розділ 1. Дається коротка характеристика поняття інституту екстрадиції та екстрадиційних правовідносин, а також їхні особливі характеристики.
Розділ 2. Обґрунтована концепція інституту видачі правопорушників спрямована на створення сприятливих умов для ефективної та дієвої міжнародної співпраці зі злочинністю. Дуже важливим є відповідність норм законодавства України нормам міжнародного права при визначенні основних засад щодо інституту екстрадиції.
Розділ 3. Виділено явні проблемні питання щодо суперечності та невідповідності інституту видачі правопорушників в контексті міжнародного права в умовах сьогодення. У зв’язку з цим у  рамках наукового дослідження інституту екстрадиції визначено напрямки для подальших досліджень.