.
www.megastock.ru Здесь находится аттестат нашего WM идентификатора 306628194038

Зовнішньоторговельні відносини України та Польщі



Взаємне узгодження економічних порядків держав є одним із головних чинників позитивного впливу на розвиток двосторонніх економічних взаємовідносин. Причому такий вплив, з еволюційної точки зору, має властивості обопільної дії. Тобто, з одного боку, економічні порядки, притаманні тим чи іншим державам і виявлені у відповідних суспільних і господарських традиціях, формуються під дією зовнішньоекономічних важелів, насамперед торговельної політики та інвестиційного співробітництва, а з іншого боку, самі стають важливим чинником розвитку зовнішньої торгівлі та поліпшення інвестиційного клімату держави.
Так, аналізуючи еволюцію і динаміку зовнішньоекономічного співробітництва України та Польщі в історичній ретроспективі, можна окреслити три періоди формування та розвитку зовнішньоторговельних взаємозвязків між нашими державами: адміністративний, трансформаційний і євроінтеграційний. На першому із них співробітництво мало найбільш стабільний характер, оскільки обидві країни перебували у фарватері планово-адміністративної системи господарювання та централізованого економічного порядку, що передбачало налагодження жорстких централізованих схем міжнародного товарообігу, покликаних не допустити жодних збоїв, чи, тим більше, дезінтеграційних тенденцій у межах соціалістичного табору. У звязку із цим зовнішньоторговельне співробітництво між Україною (у складі єдиного господарського комплексу СРСР) та Польщею формувалося на засадах планового розвитку та спиралося на достатньо потужні чинники адміністративного тиску.
З іншого боку, не можна не відзначити того факту, що через очевидне домінування політичних інтересів над економічними структурами форми організації міжнародної торгівлі наших країн відзначалися значною нераціональністю та відвертою економічною незбалансованістю (необґрунтованістю). «Обовязковість поставок фактично виключала вплив конюнктури світових товарних ринків, ринкові відносини та конкуренцію, що призвело до суттєвого обмеження номенклатури, її якості, сортів, асортименту тощо. Зовнішньоекономічні звязки, що базувалися на планових витоках тотожних економічних систем членів РЕВ, характеризувалися монопольністю, неефективністю і призводили до значних структурних зрушень і занепаду виробничих структур».[9]
Більше того, рух експортно – імпортних потоків між нашими державами в умовах адміністративного господарювання, коли обидві країни перебували у межах єдиного соціалістичного блоку, а Україна, до того ж, ще й входила до складу гіперцентралізованого  міжнаціональнального державного утворення тоталітарного типу, яким був Радянський Союз, значно ускладнювався впливом численних вторинних факторів: політичних, соціальних, психологічних, історичних, культурних тощо. Зокрема, на зовнішню торгівлю між Україною та Польщею у той період впливали аж три рівні адміністративно-планової ієрархії. По-перше, директивне планування, повязане з діяльністю господарських субєктів, розташованих на території обох держав (наприклад, формування і виконання загальнодержавних річних і пятирічних планів, які далеко не завжди були економічно раціональними). По-друге, планування міжнародної торговельної діяльності наших країн на рівні двостороннього співробітництва з урахуванням політичних завдань і пріоритетів керівних партій (КПРС-КПУ та ПОРП). До того ж, для України таке співробітництво ускладнювалось ще й відсутністю власних (самостійних) зовнішньоторговельних пріоритетів і веденням міжнародної торговельної діяльності українських підприємств у системі загальносоюзних планових нормативів. По-третє, формування планів зовнішньої торгівлі між Україною та Польщею в структурі РЕВ, з усіма її системними незручностями та адміністративними обмеженнями.
Прикладом негативної дії вторинних факторів, що спричиняло обмеження українсько-польського торговельного співробітництва, може слугувати жорсткий режим кордону, з малою кількістю пропускних пунктів (всього 3 на 529 кілометрів), значними інфраструктурними проблемами (якість транспортних шляхів, обмеженість залізничного сполучення, відсутність необхідних телекомунікацій і сервісного обслуговування тощо) та складними митними процедурами.
Існуюча на початку 90-х років структура зовнішньої торгівлі між Україною та Польщею чітко відображала негативні економічні тенденції, Що зародилися на етапі планово-адміністративного господарювання в системі РЕВ. У цей період обидві країни зіштовхнулися з негативним тиском відсталої технологічної структури своїх економік, значною залежністю від постачання з Росії дешевих енергоносіїв, неконкурентоспроможністю на світовому ринку більшості товарів, які традиційно складали основні статті їхнього експорту в межах РЕВ. Основними статтями польського експорту на територію України в період адміністративного планування зовнішньоекономічної діяльності держав були товари легкої промисловості, продукція машинобудування, включаючи гірниче обладнання, будівельно-дорожні машини, засоби виробництва для харчової і хімічної промисловості, агрегати для авіаційної промисловості, а також будівельно-ремонтні послуги. Водночас, імпорт польських підприємств від українських постачальників складався переважно з продукції хімічної, нафтохімічної та металургійної промисловості, включаючи залізну руду, кокс, а також будівельних матеріалів, електроенергії і транзитних послуг, особливо трубопровідного транспорту (нафто- і газогони).
Так, протягом 90-х років українсько-польська торгівля відзначалася характерними ознаками трансформаційного періоду, зокрема, значною часткою бартерних операцій, нестабільністю та стрибкоподібними тенденціями у зовнішньоторговельному обігу, викликаними неузгодженістю економічної політики держав та стрімкими структурними змінами польської економіки на тлі фактичного консервування застарілої та неконкурентоспроможної моделі функціонування господарського комплексу України.
Особливо відчутними згадані тенденції виявилися в частині трансформації структури експортно-імпортних операцій в торгівлі між Україною та Польщею. Адже активне реформування польської економіки протягом 90-х років XX століття супроводжувалося як глибокими змінами у структурі виробництва, так і докорінною зміною відносин власності та посиленням впливу на підприємницьке середовище фактору міжнародної конкуренції, який був особливо відчутним внаслідок лібералізації зовнішньої торгівлі.
Упродовж усього цього часу спостерігалася помітна активізація польських підприємств приватного сектора, які привносили у міжнародне торговельне співробітництво наших держав нові тенденції, повязані з галузевою специфікою експортно-імпортних операцій. Зокрема, у польському експорті зросла частка харчових продуктів і продовольчих товарів, меблів, паперу та картону, будівельних виробів, інших товарів, що почали активно вироблятися польським малим і середнім бізнесом. Водночас, український експорт, на жаль, практично не змінив свого «пострадянського» вигляду і складався переважно з індустріальної продукції, в якій домінували залізна руда, прокат, брухт чорних металів, а також електроенергія і продукція нафтогазової промисловості. Як-наслідок, станом на кінець 90-х років в українському експорті до Польщі переважали 4 основні групи товарів (залізні руди та концентрати, газ нафтовий та вуглеводні в газоподібному стані, електроенергія, а також прокат холодного і гарячого прокатування),які в сумі складали понад 50% експорту, тимчасом, як в імпорті з Польщі перші чотири групи товарів (вугілля та інше тверде паливо, папір, щ0 використовується для виготовлення туалетного паперу, лікарські засоби а також плити з деревини або інших деревяних матеріалів) становили лише 23,8%, а в забезпечення 50-відсоткової частки в торгівлі з Україною включалися аж 20 перших позицій польського експорту (на перші 20 позицій українського експорту припадало майже 80% торгівлі з Польщею).[17]
Зміни у структурі польського експорту та імпорту відбулися також і під впливом вступу країни до COT у 1995 році. Лібералізація зовнішньої торгівлі та зменшення митних барєрів на ринках мінеральних продуктів, деревообробної промисловості, хімічних виробів, чорних металів, паливно-мастильних матеріалів тощо безпосереднім чином відбилися на зміні структури польської економіки, підвищенні її конкурентоспроможності та ефективності. В експорті почала зростати частка машино- та приладобудування, електротехнічної промисловості та електроніки, водночас скорочувалась питома вага товарів хімічної та легкої промисловості, текстильних виробів, деревини і деревоматеріалів. В імпорті спостерігалося нарощування обсягу продукції чорної металургії, запчастин для транспортних засобів, водночас зменшувалася частка виробів з каменю, кераміки та скла, а також продуктів целюлозно-паперової промисловості (тирси, паперу, картону) тощо.
Водночас українська економіка перебувала у стадії поглиблення монопольних тенденцій на внутрішньому ринку, що відбивалося і на її зовнішній торгівлі, в тому числі і з Польщею. Політика підтримки вітчизняного виробника обернулась обмеженням конкуренції в багатьох секторах економіки, погіршенням і без того складних умов функціонування підприємств малого і середнього бізнесу (насамперед у субєктивно-психологічному контексті, повязаному з посиленням адміністративного тиску), утвердженням влади потужних бізнес-угрупувань, які підпорядковували собі цілі галузі економіки та сфери господарської діяльності.
Завдяки безвізовому руху через українсько-польський кордон, диференціації цін на певні групи товарів на внутрішніх ринках України та Польщі, зниженню життєвого рівня мешканців прикордоння тощо, відбулося поширення корупції в митних органах. Співробітники митниці почали ставитися до незаконних торговельних операцій субєктів зовнішньоекономічної діяльності та стихійних торговців виключно з погляду свого особистого збагачення.
В результаті, у 2000-2001 роках рівень і легалізації українсько-польської торгівлі, за оцінками окремих експертів, коливався у межах 55-61%.192 Причому, основна частина тіньового товарообігу сформувалась в українському імпорті: багато малих підприємств ввозили контрабандну продукцію для подальшого продажу на внутрішньому ринку, підвищуючи, тим самим, власну конкурентоспроможність в несприятливих умовах домінування великих підприємств і монополій, що активно підтримувались владою. В такий спосіб до України потрапляла значна частина харчових продуктів, товарів легкої промисловості, насамперед одягу та взуття, косметики, запчастин до автомобілів та іншої техніки, будівельних матеріалів тощо.
Значний вплив на формування вищеописаних тенденцій мала митно-тарифна політика держав та нетарифні обмеження, які виникали у взаємній торгівлі на постсоціалістичній стадії їхнього розвитку. Адже в системі РЕВ митні процедури мали здебільшого формальний характер, через високий рівень централізації взаємної торгівлі, яка, зокрема, регулювалась національними планами зовнішньої торгівлі, що були достатньо деталізованими і обовязковими до виконання зовнішньоторговельними організація, ми. Підставою для розробки таких планів слугував не митний тариф, а матеріальні баланси — головний інструмент традиційного соціалістичного планування.[5]
В умовах же ринкових перетворень перевага стала віддаватися новим формам регулювання експортно-імпортних операцій, притаманним, насамперед, зовнішньоекономічній діяльності розвинених держав. Відтак, вже на початку 90-х до понад 2/3 імпорту польських промислових товарів застосовувалась ставка 15%, до промислових товарів для промислового споживання — 25%, продуктів харчування і виробів текстильної промисловості — 25-30%, предметів розкоші — 35-40%.194 В кінці 90-х середній митний тариф як з боку України, так і з боку Польщі коливався в межах 10% (хоча на окремі групи товарів він залишався значно більшим, зокрема, імтюртне мито Польщі на сировину, яка на той час вважалася однією з основних груп українського експорту, перевищувало 20%).195 Це, безумовно, відігравало свою активну роль у формуванні вищеописаних тенденцій українсько-польського торговельного співробітництва на пост-соціалістичному етапі його розвитку. На нашу думку, саме розбіжності у митно-тарифній політиці держав спричинилися до того, що митні тарифи, а також окремі нетарифні обмеження і цінові диспропорції призвели до виникнення найбільш негативного явища в українсько-польській торгівлі другої половини 90-х років — зростання частки контрабандних операцій і формування розгалужених тіньових схем руху товарів через кордон.
За великим рахунком, тенденції, закладені в українсько-польській торгівлі протягом 90-х років, зберегли свій вплив і в подальшому. Так, у період з 2001 до 2003 року, коли Польща активно готувалася до вступу в ЄС, вона приділяла мінімальну увагу інтенсифікації та диверсифікації структури торговельного співробітництва з Україною, оскільки основні зусилля польської влади спрямовувались саме у напрямі поглиблення інтеграції із західноєвропейськими партнерами, які на той час вже забезпечували 2/3 експортно-імпортного обороту польської економіки проти менш ніж двох відсотків, які припадали на частку України .
Після вступу в 2004 р. Польщі до ЄС у торговельному співробітництві наших держав не відбулося серйозних економічних змін. Воно, як і раніше, розвивалося у руслі реалізації достатньо консервативної зовнішньоекономічної політики ЄС щодо країн-сусідів. Це стосується як питань міграційного законодавства, так і напрямів торговельного співробітництва чи митно-тарифної політики. Зокрема, вступ Польщі до ЄС спонукав владу цієї держави до запровадження візового режиму на українсько-польському кордоні, а також поширив на територію Польщі практику використання у торгівлі з Україною спільного митного тарифу Євросоюзу. Однак, ці новації не мали серйозного впливу на розвиток українсько-польських торговельних взаємовідносин, оскільки польська економіка упродовж відносно тривалого періоду часу послідовно адаптувалася до вимог і правових стандартів ЄС, включаючи трансформацію системи торговельних взаємовідносини зі східними сусідами.
Ще одним сприятливим для українсько-польської торгівлі чинником стало недостатньо активне використання польськими підприємцями можливостей, які давало їм відкриття кордону із західними країнами Євросоюзу. Тобто, застереження з приводу того, що відбудеться переорієнтація значної частини польського імпорту (а також експорту) на західноєвропейські ринки, не знайшли свого практичного підтвердження. Значною мірою це було зумовлено непомітними, на перший погляд, макроекономічними феноменами, як-от недостатня доступність згаданого ринку для польських товарів у короткотерміновій перспективі. Вона була викликана як окремими нетарифними обмеженнями, так і, ще більшою мірою, стереотипами поведінки споживачів, які мали свої стійкі уподобання і прихильність до певних товарних марок чи брендів. Саме тому швидко переорієнтуватись на ринок ЄС, серйозно потіснивши на ньому західних конкурентів, польським виробникам протягом перших років перебування країни в Євросоюзі так і не вдалося. У звязку із цим, основні ринки на сході континенту, зокрема в Україні, лишилися для польських підприємців такими ж привабливими, як і раніше. Це стало однією з головних причин фактичного поліпшення динаміки українсько-польського торговельного співробітництва після вступу Польщі до ЄС.
Водночас, слід відзначити, що формальне входження Польщі до Євросоюзу фактично не вплинуло не лише на структуру та динаміку зовнішньої торгівлі наших держав (що при відверто низькій частці цього показника в зовнішньоторговельному обороті як України, так і Польщі, є фактором радше негативного, аніж позитивного характеру), а й не відбилося на детінізації експортно-імпортних операцій між нашими країнами (що засвідчує наявність глибоко укорінених і небезпечних тенденцій у цій сфері). Зокрема, порівнюючи офіційні показники українського імпорту, наведені вітчизняним Держкомстатом, та польського експорту, надані Головним статистичним управлінням Польщі, можна виявити, що протягом 2003 - 2006 років розбіжності в обсягах товарів, які експортувала польська сторона та імпортувала українська, складають від 0,8 до 1,9 млрд доларів СІЛА, або коливаються в межах, близьких до 100% офіційного українського імпорту. Тобто, майже половина товарів, які ввозяться до України із Польщі, не обліковуються українськими митними органами і потрапляють на вітчизняний ринок контрабандним шляхом. Причому аргументи на користь того, що вищезгадана різниця зумовлюється різними методичними підходами щодо аналізу зовнішньоторговельних агрегатів українського та польського статистичних відомств, по суті, спростовуються динамікою офіційного українського експорту та польського імпорту, обчисленими за тими ж методиками (тут різниця фактично перебуває у межах статистичної похибки).
Це означає, що негативне сальдо у зовнішній торгівлі України з Польщею становить не декларованих 40-50% від обсягів українського експорту, а всі 90%, а за деякими товарними групами навіть більше. Тобто, із Польщі до нашої держави ввозиться товарів на суму принаймні удвічі вищу, ніж вивозиться. А якщо до цього додати ще й значну диверсифікацію польського експорту та вузьку спеціалізацію українських експортерів, то сам собою напрошується невтішний висновок про надзвичайно низьку конкурентоспроможність сучасної вітчизняної економіки на тлі польської (не кажучи вже про економіку країн ЄС-15).
Щоправда слід зауважити, що частина продукції, яка ввозиться в Україну з Польщі контрабандним шляхом, транспортується через територію нашої держави «транзитом», призначаючись для споживання у третіх країнах. Однак визначити обсяги такого «транзиту» фактично неможливо. Крім того, реальні «імпортери» цих товарів, так чи інакше, повязані з українськими тіньовими підприємницькими структурами, які сприяють їм у процесі контрабанди за відповідну плату. Відтак, є всі підстави вважати, що та частка контрабандних товарів, яка не споживається в Україні, переважно залишається тут у грошовому еквіваленті (у вигляді відповідної плати за «транзитні» послуги, що дозволяє розглядати їх як форму своєрідного «реекспорту» товарів, ввезених нелегальним шляхом).
Ситуація ускладнюється і тим фактом, що вищезгадане дворазове перевищення польського експорту до нашої держави над імпортом з України має місце на тлі приблизно однакових макроекономічних умов у двосторонній торгівлі: при фактично взаємно нівельованому митному тарифі і середніх внутрішніх українських і польських цінах на експортні групи товарів, в Україні — в чотири рази дешевша робоча сила (що означає відповідно менші витрати експортного виробництва і нижчу купівельну спроможність щодо імпортних товарів), утричі краща динаміка валютного курсу і майже удвічі нижчий оптовий товарооборот, який відображає відповідно меншу місткість внутрішнього товарного ринку для імпортних товарів, натомість у Польщі — утричі більші обсяги валового внутрішнього виробництва, а відтак і експортного потенціалу економіки, а також не така висока енергозалежність експортних галузей, яка дозволяє більш ефективно нарощувати експортні поставки польських товарів на український ринок.
Протягом 2005 -2006 років основними товарними групами польського експорту в Україну залишалися вироби з пластмас і каучуку, папір і картон та вироби з них, сталь, дріт, труби та інші вироби з чорних металів, вироби з міді та алюмінію, вугілля та кокс, косметика і парфумерія, автотранспортні засоби, виробничі машини та устаткування, електричне і електротехнічне обладнання. З України до Польщі експортувалися переважно залізна руда і концентрати, товари хімічної промисловості, а також чорні метали і вироби з них.200 Загалом кількість релевантних груп товарів у польському експорті до України протягом останніх років коливалася у межах 10, тимчасом як аналогічний показник щодо українського експорту до Польщі був майже удвічі нижчим — 6. Причому польські товари, що ввозяться до України, мають вищий ступінь обробки порівняно зі складовими українського експорту до Польщі, які належать здебільшого до сировинних груп товарів.
Торгівля послугами між нашими державами і надалі перебуває на достатньо низькому рівні, майже у 10 разів поступаючись обсягам товарного обороту в українсько-польській торгівлі. Основними статтями експорту послуг з Польщі до України є транспортні, будівельні та ремонтні послуги, тимчасом як з України до Польщі найбільше, крім транспортних, експортуються ділові, професійні та технічні послуги. Причому в торгівлі послугами з Польщею, як і в товарному обміні, Україна має негативне сальдо.
Згідно з даними вибіркового опитування представників вітчизняного бізнес-середовища , задля досягнення конкурентних переваг на ринку для українських підприємців достатньо бажаним є доступ до бюджетних  ресурсів (60% опитаних), «неформальні звязки» в органах державної влади (45%), здатність впливати на прийняття владних рішень 0%), а також уміння обходити чинні нормативно-правові акти на свою користь (понад 20%).
Барєри , що зумовили нівелювання переваг української сторони у зовнішній торгівлі із Польщею, створив високий рівень корупції. Адже багато невеликих українських підприємств, які могли експортувати на польський ринок конкурентоспроможні споживчі товари, стали заручниками корумпованого владного середовища. З одного боку, це проявлялося в численних неформальних обмеженнях на ведення такої діяльності (тривале оформлення документів, дозвільні барєри, проблеми на митниці), усунення яких потребувало додаткових витрат у вигляді хабарів і згаяного часу, знижуючи, тим самим, експортну мотивацію підприємства. З іншого боку, корупція у владі спричиняла до свідомого обмеження цілих сегментів експортної діяльності вітчизняного бізнесу на догоду невеликій частині кланово-олігархічних угрупувань, наприклад, за рахунок маніпуляцій з поверненням ПДВ чи квотування експорту. По суті, відбувалося приховане стимулювання експорту одних галузей (що приносили додаткові дивіденди відповідним бізнес-групам) за рахунок обмеження експортного потенціалу інших.
Всі ці проблеми знайшли своє відображення в українсько-польській торгівлі, стан і динаміка якої яскраво висвітлюють велику кількість економічних негараздів нашої держави. Причому значна їх частина перебуває нині, зазвичай, у латентній формі, не виявляючись у макроекономічних показниках. Так, різниця показників експорту-імпорту товарів, яка свідчить про наявність контрабандних товаропотоків, демонструє тенденцію до ввезення в Україну значної кількості готових виробів з пластмас і каучуку, машин і устаткування, виробів з чорних і кольорових металів, а також меблів, контрабандним шляхом.
Водночас, під тиском вищеописаних проблем в українсько-польській торгівлі формуються відповідні соціальні та мікроекономічні тенденції (ментальні, психологічні, управлінські тощо), які гальмують рух нашої держави в напрямку європейської інтеграції. Більше того, в середньостроковій перспективі ці тенденції можуть вилитися в серйозну економічну кризу, повязану зі структурними проблемами української економіки та її низькою конкурентоспроможністю.
На жаль, українська влада поки що залишається у полоні старих макроекономічних підходів, які жодним чином не поліпшують товарної структури зовнішньо - торговельного співробітництва наших держав. Так, заходи, спрямовані на вирівнювання сальдо торговельного балансу між Україною та Польщею, зазвичай, спираються не на впровадження конкурентних важелів розвитку вітчизняного ринку або зниження рівня корупції чи ліквідацію тіньових схем і контрабандних товаропотоків, а на посилення централізованого впливу на сферу експортно-імпортних операцій. Зокрема, це стосується як прагнення нарощувати експорт до Польщі окремих груп товарів шляхом досягнення відповідних угод на урядовому рівні,202 так і створення штучних перепон для руху польського експорту на український ринок за допомогою проведення мало аргументованих заходів нетарифного регулювання.203 Доводиться лише констатувати, що подібна тактика позбавлена економічного сенсу і може призводити виключно до консервування або й погіршення ситуації у сфері торговельного співробітництва наших держав
Подолання існуючих в українсько-польській торгівлі проблем та уникнення подальшого розвитку негативних тенденцій в експортно-імпортній діяльності підприємств наших держав можливе, на нашу думку, лише на основі формування в Україні конкурентного економічного порядку, з усіма притаманними йому атрибутами. Тільки в цьому разі українська економіка зможе розвиватися на тих же засадах і в тому ж руслі, що й господарський комплекс Польщі, а торговельно-економічне співробітництво між нашими державами нарешті набуде здорового динамізму та ознак структурної збалансованості, передусім за рахунок раціоналізації структури українського експорту.

Дата публікації: 11.05.2011
Прочитано: 6209 разів