.
www.megastock.ru Здесь находится аттестат нашего WM идентификатора 306628194038

Інституційно-організаційне забезпечення розвитку зовнішньоекономічних звязків



Україна і Польща, як постсоціалістичні держави, успадкували всі проблеми та нашарування, що були характерними для країн Центральної та Східної Європи у період звільнення від тоталітаризму та синдромів планової економіки. Це стосується як високого ступеня централізації влади, так і недосконалої економічної інфраструктури. Проте, однією із головних проблем була (а в Україні залишається до цього часу) неадекватність рівня розвитку громадянського суспільства тим вимогам, які поставила перед країною глобалізація та європейська інтеграція.
Апатія населення та його нездатність до самоорганізації в напрямку стимулювання державних органів влади щодо вирішення існуючих суспільно-економічних проблем болюче відбилася на темпах економічного зростання та ефективності ринкових реформ.
Тому в Польщі було проведено низку заходів суспільно-психологічного характеру, спрямованих на збільшення громадянської активності населення, його повнішого залучення у сферу соціально-економічного життя держави. Україна ж, незважаючи на потужний сплеск громадянської активності під час «помаранчевої революції», так і не спромоглася сформувати повноцінного громадянського суспільства.
Одним з перших кроків у напрямку становлення громадянського суспільства у постсоціалістичній Польщі стало уже згадуване суттєве збільшення ролі органів місцевого самоврядування і територіальних громад. У польську Конституцію 1997 року були внесені відповідні положення, які описували нові функції самоврядних органів, включаючи їхню участь у реалізації державної політики та виконання суттєвої частини суспільних завдань. Вищеназвані принципи реформування передбачали досягнення кількох основних цілей. На першому місці була ліквідація основ існування авторитарної моделі управління державою та її територіальними одиницями.
Руйнація вертикальної структури (структури «зверху-вниз») підпорядкування органів державної адміністрації єдиному центру влади означала остаточний розрив із загальноприйнятою практикою централізованого управління суспільством та пануванням наказових форм управління.

Одночасно була закладена своєрідна організаційна база для подальшого поширення принципів суспільної самоорганізації, характерних для більшості розвинутих країн Європи. З цього моменту територіальні одиниці набули реального впливу на прийняття та реалізацію управлінських рішень. Ніхто більше не міг ігнорувати вимог або потреб найменших та найближчих до людей владних інституцій. Були створені сприятливі умови для впровадження у життя різноманітних новаторських задумів щодо розвитку ґмін, спілок та інших неурядових організацій. Зявились також елементарні передумови дія утворення численних спілок (обєднань, товариств, асоціацій) та громадянської активізації населення.
Ще одна ціль, яка була досягнута цим кроком, - упорядкування бюджетного  планування  та раціоналізація структури державних доходів і видатків. Адже виокремлення фінансів територіальних  органів  місцевого самоврядування в самостійні бюджети створювало перспективи  для значного поліпшення якості використання відповідних фінансових ресурсів та скерування їх на вирішення справді пріоритетних завдань для тих чи інших територій.Що найважливіше, у майбутньому передбачалася докорінна зміна структури та пропорцій системи державних фінансів, поділ фінансових ресурсів між органами державної адміністрації і органами місцевого самоврядування повинен був змінитися з 85% : 15% до 60% : 40%, і навіть 55% : 45%.244 Як наслідок, нині рівень бюджетного забезпечення місцевого самоврядування (в євро на душу населення на рік) у Польщі становить близько 1600, а в Україні — трохи понад 100 (у Швеції — 2500). Причому, коли в столичному Києві ця цифра сягає майже 400, то в обласному центрі Хмельницькому — 20, а в районному Старокостянтинові — 8.245 Питома вага місцевих бюджетів у зведеному Державному бюджеті України не перевищує 40%, причому питома вага обласних бюджетів у загальному обсязі місцевих бюджетів складає 38%, питома вага бюджетів міст обласного значення — 47%, районних бюджетів — 15% (питома вага бюджетів сіл, селищ, міст районного значення у зведеному районному бюджеті коливається у межах 15-20 %). Тобто, під час планування до бюджетів міст обласного значення свідомо закладається у 3 рази більше коштів, ніж до районних бюджетів, тим часом у селах, селищах, малих містах проживає понад 60% населення України. Існуюча ситуація фактично стримує розвиток повноцінного місцевого самоврядування у селах, селищах та містах районного значення.[4]
Усі переваги, досягнуті на шляху розвитку місцевого самоврядування у Польщі, могли мати успіх лише за умови застосування адекватних законодавчих механізмів, які б створили можливості для їх практичної реалізації. З цією метою було проведено модернізацію правової бази на двох рівнях: законів, що приймались на центральному щаблі, та рішень, які ухвалювались на рівні органів місцевого самоврядування.    
На підставі усіх вищеназваних змін, у Польщі остаточно сформувалась нова система влади, абсолютно відмінна від тої, яка була притаманна країні на початку 90-х років.
Наступним кроком, покликаним активізувати громадянську активність населення в умовах реалізації євроінтеграційної стратегії держави, стало проведення політики розвитку громадянського суспільства шляхом заохочення формування і функціонування громадських організацій за західноєвропейським зразком.
Адже повнокровне здійснення ринкових реформ, які в своїй основі полягають у демократизації економічного життя посттоталітарних суспільств, навряд чи є можливим без відповідних змін у психології пересічних громадян, без здатності соціуму продукувати у своєму середовищі громадських лідерів та ініціювати громадянську активність громадян, сприяти утвердженню принципів індивідуалізму та свободи підприємництва.
У цьому сенсі особливого значення набуває саме діяльність добровільних обєднань громадян (громадських організацій). їхня активність у цивілізованих демократичних країнах скеровується на захист інтересів та свобод пересічних членів суспільства від адміністративного чи економічного тиску з боку влади або великого бізнесу. Тобто, у стратегічному вимірі, поглиблення економічної інтеграції України та Польщі видається можливим лише в разі чіткого усвідомлення українською стороною того незаперечного факту, що ринок і демократія — це не лише вільні підприємства та лібералізація цін, це, насамперед, — вільні люди, здатні захищати свою свободу від будь-якої експансії (економічної чи політичної) з боку кланово-олігархічних угрупувань чи владних інституцій (не випадково у демократичних країнах, зокрема в ЄС, за різними оцінками, до 25-30 відсотків населення обєднано у різного роду громадські організації).248 В Україні, на жаль, ситуація є дещо іншою. Постсоціалістична свідомість більшості наших співвітчизників, особливо управлінців, сформована у традиціях конструктивістського мислення, не завжди здатна оцінити значимість морально-психологічних чинників та громадянської активності населення і зрозуміти справжню силу їхнього впливу на успішну реалізацію євроінтеграційних ініціатив держави. Зазвичай, якість міжнародного співробітництва в Україні прийнято оцінювати виключно на основі економічних показників, як-от величина торговельного обороту чи обсяги іноземних інвестицій, ігноруючи те, що лише за умови налагодження якісних суспільно-психологічних комунікацій між пересічними громадянами, підприємцями та фахівцями різних країн можна досягнути адекватного рівня інституційного забезпечення господарської співпраці держав і сподіватися на успішний розвиток їх економічної інтеграції.
Як наслідок, громадянське суспільство в Україні відзначається низкою проблем, які ускладнюють його якісний розвиток і перешкоджають позитивному впливу як на активізацію процесів європейської інтеграції нашої держави загалом, так і на розвиток економічного співробітництва з Польщею зокрема
Так, якщо за даними Держкомстату України на початку 2006 року в країні налічувалося 46,6 тис. громадських організацій, то за інформацією Міністерства юстиції цей показник не перевищував 32 тис. (різниця у 30%). Водночас, за оцінкою експертів Творчого центру «Каунтерпарт» активно діючими можна вважати тільки 4-5 тис. неурядових організа-цій. При цьому, більшість інституцій громадянського суспільства нашої держави не мають достатнього кадрового потенціалу, а також організаційних і фінансових можливостей для ефективного впливу на прийняття владних рішень та реалізації державної політики України. Більшість із них є залежними від іноземних донорів або українських фінансово-промислових груп, які забезпечують їхнє фінансування. Відтак, реалізація завдань, які вирішуються громадськими організаціями в країнах ЄС, нині не під силу більшості українських неурядових організацій.
На думку експертів, український «третій сектор» має нині середній рівень організаційної спроможності. При цьому, низька оцінка фахівцями та пересічними громадянами ефективності залучення громадськості до суспільно-політичного життя країни супроводжується низькими оцінками загального рівня демократії в країні, відкритості й прозорості влади.[17]
Часто українські громадські організації у своїй діяльності підміняють ідеї, суспільні інтереси і соціальні пріоритети банальним прагненням отримати достатній обсяг фінансування, а тому в їхній роботі звітність перед донором і прагнення досягнути визначених ним орієнтирів, зазвичай, відсувають на другий план статутні завдання та цілі громадської організації.
Іншою проблемою розвитку громадянського суспільства в Україні та обмежуючим чинником для його повноцінного впливу на процеси європейської інтеграції нашої держави є прагнення частини вітчизняних неурядових організацій мати лояльність влади і отримати, натомість, доступ до бюджетних ресурсів, пільгового режиму оренди офісів, можливостей тиску на конкурентів тощо.251 Ця проблема загострюється збереженням в діяльності центральної влади принципів тоталітарного управління, які породжують незадовільні умови для формування інститутів суспільної підтримки та незалежної аналітики. Як наслідок, доступ до прямого державного фінансування має вельми обмежене коло українських організацій громадського сектора (менше 1%).
Таким чином, організації громадянського суспільства в Україні поступаються за своєю впливовістю не лише своїм західноєвропейським партнерам, а й неурядовим організаціям Польщі. Саме тому нині «третій сектор» не має належного впливу на розвиток українсько-польського економічного співробітництва, що також гальмує поглиблення господарської інтеграції наших держав. Це свідчить про те, що одним із пріоритетів розвитку громадянського суспільства в Україні є вивчення і прищеплення на український грунт тих форм і принципів, що лежали в основі успішного розвитку організацій громадського сектору інших постсоціалістичних країн, які свого часу успішно пройшли відповідні щаблі європейської інтеграції, зокрема Польщі.
Нині громадські організації становлять у Польщі потужну неурядову мережу, яка виконує функції суспільного врівноважування політичних амбіцій влади та економічних інтересів великого бізнесу. Вони також беруть активну участь у передачі польського досвіду країнам Східної Європи, зокрема Україні, яка прагне наслідувати Польщу в ринково-демократичному розвитку, формуючи при цьому ефективну систему суспільно-гуманітарних звязків. Так, наприклад, саме через мережу громадських організацій прикордонні регіони Польщі намагаються формувати спільну стратегію розвитку разом з прикордонними українськими територіями, що в найближчому майбутньому дозволить знівелювати більшість негативних економічних наслідків, які виникли в українсько-польському прикордонному регіоні у звязку зі вступом Польщі до ЄС та запровадженням візового режиму.
У Польщі працює близько 10 відомих у світі недержавних «мозкових центрів». Це — Інститут досліджень основ демократії (річний бюджет — 4-6 тис. дол.), Інститут приватного підприємництва і демократії (річний бюджет — приблизно 130 тис. дол.), Міжнародний центр розвитку демократії, до Ради Директорів якого входить, зокрема, Лєшек Бальцерович (річний бюджет — близько 225 тис. дол.), Гданський інститут ринкової економіки, який має філії у Варшаві та Любліні і співпрацює з дослідницькими установами Європи та Америки (річний бюджет — орієнтовно 1,5 млн дол.), Фонд CASE — Центр соціальних та економічних досліджень (річний бюджет — близько 1 млн дол.).[8]
До основних функцій, які покладаються на сучасні громадські організації Польщі, належать:
1.    Сприяння адаптації суспільства до умов членства в ЄС, у тому числі:
-    встановлення (налагодження) партнерських контактів (стосунків) з відповідними організаціями країн ЄС та структурами Євро-союзу;
-    обмін досвідом та взаємне культурне збагачення;  адаптація польського суспільства до традицій, стандартів та культурної спадщини ЄС;
-    навчання (підготовка) відповідних польських фахівців у європейських країнах.
2.    Навчально-формувальна діяльність, зокрема:
          -      просвітницькі програми;
          - участь у дослідницьких та публіцистичних проектах.
3.    Громадський контроль за діяльністю влади, в тому числі:
                    - надання аналітично-дослідницьких послуг та відповідних    рекомендацій;
                   -  організація спільних заходів, наприклад, громадських слухань, дебатів, обговорень проектів прийняття рішень органів влади;
                  - захист суспільних інтересів, організація громадських акцій з метою ініціювання необхідної для суспільства діяльності органів влади.
        4. Передача досвіду Польщі своїм східним сусідам, особливо:
                 -   робота з підготовки відповідних кадрів для сфери громадської
                      діяльності (навчання працівників громадських організацій,   пошу та підтримка громадських лідерів, ознайомлення молоді з досвідом          Польщі у формуванні    громадянського суспільства);
                 - надання гуманітарної допомоги;
-    розвиток культурної співпраці, усунення негативних міжнаціональних стереотипів; / сприяння розвитку органів місцевого самоврядування; V екологічно-сприятлива діяльність розбудова прикордонної інфраструктури;  популяризація Польщі за кордоном;
-    підтримка вільної преси та опозиції в авторитарних державах.
В активізації та поліпшенні якості інституційного забезпечення українсько-польського співробітництва беруть участь такі неурядові організації Польщі, як Польсько-американська фундація свободи (програма міжрегіональних ініціатив RITA (region in transition), стипендіальна програма ім. Л. Кіркланда), Польсько-українська фундація співпраці (PAUCI), Фундація С. Баторія (програми: «Партнерство суспільних ініціатив», «Схід-Схід», «Меморія», «Громадські ініціативи у Східній Європі» тощо), Студії Східної Європи Варшавського університету (навчальні та освітні програми для стипендіатів з країн Східної Європи).
Таким чином, демократизація польського суспільства, спричинена розвитком громадського сектора і активізацією діяльності громадських організацій, набула свого поширення he лише у напрямку створення адекватної структури соціальних інституцій та реформування їхньої діяльності на європейських цивілізаційних засадах, а й у контексті пропагування європейської інтеграції та поширення її цінностей на схід континенту.
Водночас, слабка розвиненість інституцій громадянського суспільства в Україні призводить до часткового нівелювання євроінтеграційних зусиль нашої держави. У контексті суспільно-психологічного забезпечення українсько-польського економічного співробітництва це знаходить свій вияв у збереженні низки негативних стереотипів, які ускладнюють формування двосторонніх контактів у соціальній, культурній та науковій площинах.
Не в останню чергу цьому сприяс ситуація з українськими мігрантами та учасниками прикордонної човникової торгівлі, які переважно діють в обхід чинного законодавства Польщі і привносять в українсько-польське економічне співробітництво елемент дестабілізації та злочинності.
Так, наявність у Польщі великої кількості нелегальних трудових мігрантів з України тягне за собою «експорт злочинності», а незаконний характер операцій, повязаних із контрабандою тютюнових і алкогольних виробів з України до Польщі, призводить до посилення корупційних явищ на митницях і прикордонних переходах. Крім того, значні обсяги «човникової торгівлі» спричиняють виникнення величезних черг на кордонах і перешкоджають цивілізованому перетину пересічним громадянам та учасникам офіційних і ділових делегацій, а також створюють нездорову конкуренцію підприємствам легальної торгівлі. У силу переважно низької якості контрабандної продукції та частих її підробок, в очах пересічних поляків формується негативне враження про українську економіку та українських підприємців.
Ситуація ускладнюється також тим, що в прикордонних регіонах нашої держави росте вже друге покоління людей, які орієнтовані виключно на «човниковий промисел», не бажаючи ані вчитися, ані отримувати будь-яку професійну кваліфікацію чи фахові навички (крім «човникових»). У перспективі це може призвести до виникнення серйозних соціальних катаклізмів, оскільки входження Польщі до Шенгенської зони автоматично ускладнить режим перетину кордону і заблокує переважну частину нелегального промислу «човників». Українська ж влада прагне знайти вирішення цієї ситуації у підписанні угод про спрощений прикордонний рух, чим лише законсервує проблему і перетворить прикордонні регіони на постійне джерело соціальної напруги.
Враховуючи вищеописану ситуацію, а також місце Польщі та України в геоекономічних процесах сучасності, одним із першочергових завдань у формуванні сучасної моделі інституційно-організаційного забезпечення економічного співробітництва наших держав є усвідомлення психологічного грунту, на якому повинні розвиватися господарські відносини у майбутньому, а також тих організаційно-інституційних важелів, які дозволять розблокувати наявні в українсько-польських суспільних стосунках барєри і проблеми.
У цьому контексті використання в Україні позитивного досвіду реформування суспільного устрою, яке відбулось у Польщі, виглядає досить перспективним і навіть необхідним елементом реалізації стратегії її європейської інтеграції, а також ефективним інструментом поглиблення українсько-польського економічного співробітництва.
Адже це дасть змогу оттгимізувати використання бюджетних коштів, наблизити суспільні ресурси до їхніх основних споживачів, а також створити належний грунт для впровадження громадського контролю за процесами накопичення, поділу та використання бюджетних ресурсів.
Водночас, така стратегія повинна уникати головних недоліків, з якими зіштовхнулась Польща під, час проведення вищезгаданих реформ. Найбільшим із них, на нашу думку, є невирішеність проблеми мотивації » основних ланок цієї системи до підвищення ефективності своєї діяльності. На відміну від результатів адміністративної реформи, яка завершилась впровадженням реального механізму децентралізації влади, що заснована на принципах конкуренції та субсидіарності, організаційно-інституційна сфера не була приведена до належного стану шляхом усунення основної причини своєї низької ефективності — високого рівня монополізації.
Так, більшість польських інституцій, покликаних забезпечувати організаційне сприяння на шляху європейської інтеграції держави, крім інститутів громадянського суспільства, мали виключний статус і працювали переважно при тих чи інших органах державної влади. Найбільш відомими з них можна вважати Бюро європейської інтеграції Президента РП, Центр європейської інформації, Агенція реструктуризації та модернізації аграрного сектору, Представництво Польщі в ЄС, Євро Інфо Центр, а також Управління Комітету Європейської інтеграції.260 Компетенція таких організацій переважно обмежувалася інформаційно-пропагандистською роботою з проблем та пріоритетів європейської інтеграції Польщі серед населення країни. Здебільшого, така інформація представлялась на веб-сайтах цих інституцій, а також у консультативно-дорадчій та пропагандистській роботі з цільовими аудиторіями: підприємницькі кола, галузеві осередки та асоціації, науковці, молодіжні організації тощо.  Враховуючи описаний досвід Польщі, українські органи влади повинні звернути увагу на ту важливу роль, яку відіграє саме другий аспект соціальної реформи. Без запровадження системи відкритої конкуренції у діяльності суспільних інститутів та органів місцевого самоврядування, а також у фінансовому забезпеченні цього сектору, успішне вирішення комплексу соціальних і гуманітарних проблем,які чинять негативний вплив на українсько-польське економічне співробітництво, є мало реальним.

Дата публікації: 11.05.2011
Прочитано: 10492 разів