Документознавчі ідеї Кушнаренко

Перехід від документознавства до документології

Автором відновленої версії науки про документ став відомий теоретик бібліотечної справи, професор, доктор педагогічних наук Ю. М. Столяров та його послідовниця, також професор і доктор педагогічних наук Н. М. Кушнаренко. На позиціях документознавства як науки інформаційного циклу стоїть також вітчизняний доктор історичних наук, професор М. С. Слободяник. Активно формується подібний підхід доктором історичних наук, професором Г. М. Швецовою-Водкою. 

В середині 70-х років відбувся частковий перехід документознавства від історичної науки в науку про управління. Автором цього напряму були Я. З Лівшиць (зав. кафедри документознавства МДІАІ), а також співробітники ВНДІАСД – В. Н. Автократов, В. Д. Банасюкевич та А. М. Сокова).

В більшості праць перерахованих вчених свої підходи до розуміння науки про документ, так би мовити широкі і вузькі – «традиційні». Кушнаренко вважає, що узагальнюючу науку про документ потрібно назвати документологією (так само вважали і Ю. М. Столяров, М. С. Слободяник, Г. М. Швецова-Водка). інші (С. Г. Кулешов) вважають, що документологією як загальною історією та теорією документа можна назвати лише розділ документознавства. 

При полярних поглядах на місце та структуру докумнтології у М. С. Слободяника, С. П. Кулешова та О. А. Плешкевич їх об’єднує те, що зазначена наука може мати місце після доопрацювання і що необхіден ще певний час для її узагальнення. В той же час ініціатори нового підходу (Ю. М. Столяров та Н. М. Кушнаренко) вважають, що чекати для документології кращих часів не має сенсу. 

Документологія може бути подана як комплексна фундаментальна система знань, що вивчає проблеми формування і створення документів, виробляє сукупність уніфікованих прийомів, технологій і засобів роботи з документованою інформацією. 

Це повинен бути узагальнюючий симбіоз науки, практики і мистецтво створення і роботи з документами.   Про це свідчить і проведений аналіз навчальної, публіцистичної літератури та періодичних видань. 

        Наприкінці 1990 – на початку 2000–х рр., деякі аспекти змісту, співвідношення, ролі і значення загального, спеціального документознавства в системі наук документально–комунікаційного напряму окреслюються в

наукових студіях М.С. Слободяника, а також Н.М. Кушнаренко, Г.М.Швецової–Водки [29–32;40;45–50]. Ідеться про ті з них, в яких розглядаються питання ґенези науки. Відчутною є належність ідей цих авторів документологічному дискурсу. Це продукувало зосередження на «книгознавчо–бібліографознавчо–бібліотекознавчій природі» науки, що виявилось у тематичних наукових розвідках, головна ідея яких розгортається довкола твердження про П. Отле як фундатора документознавства, перспективності загальної історії, теорії документа, базованих на документаційній науці.

     Вагоме місце у модерному документознавстві належить           Н.М. Кушнаренко. Домінуючим концептом її творчості у сфері документознавства є документологія та сучасний розвиток документознавчої науки [29–32]. Н.М.   Кушнаренко дійшла висновку, що у 1990–х рр. парадигматична схема науки про документ змінюється, знайшовши аргументоване представлення у вигляді «універсальних» документологічних тверджень, виснуваних на ґрунті книгознавчо–бібліотекознавчих дисциплін і певним чином інформатики. Наголошуючи на життєздатності загального документознавства, її представники вдаються до історичних екскурсів із метою поєднати результати розвитку спеціального документознавства задля їх узагальнень.