www.megastock.ru Здесь находится аттестат нашего WM идентификатора 306628194038

Пріоритети розвитку транскордонного співробітництва України та Польщі Важливість



Важливість розвитку українсько-польського транскордонного співробітництва у контексті активізації процесів економічної інтеграції між нашими державами зумовлюється, насамперед, стратегічними імперативами регіональної політики ЄС, яка нині розвивається саме в євроінтеграційному ключі. Адже регіональна складова в сучасній політиці ЄС відіграє дедалі активнішу роль, а «стратегічна важливість регіонального фактору зумовлена комплексом обставин, повязаних із сучасним процесом європейської інтеграції, зокрема політикою розширення ЄС на Схід».277 При цьому першочергове значення надається вирівнюванню показників економічного розвитку окремих територій та забезпеченню гідних умов життя мешканцям регіонів, які мають ознаки депресивності.
При цьому, проблемам вирівнювання пропорцій регіонального розвитку нині приділяється дедалі більше уваги не тільки на заході континенту, в середовищі розвинених європейських держав, а й у країнах Східної Європи, які активно інтегруються в систему глобального світового господарства. Причому на постсоціалістичному просторі вказана проблематика набуває останнім часом дедалі актуальнішого характеру. Адже глобалізація, як процес формування універсальних принципів і правил поведінки в межах єдиної міжнародної економічної системи, ставить перед ними щораз нові, непрості та взаємоповязані між собою завдання. Ці завдання породжені необхідністю повномасштабної інтеграції постсоціалістичних держав у структуру світових ринків, включення у міжнародні мережі інформаційних, технологічних, фінансових, виробничо-господарських, інноваційних, трудових ресурсних та інших потоків.
У сучасних умовах актуальність висвітлюваних проблем поступово переноситься із західних кордонів Польщі на її східні терени. Адже безвізовий рух між Польщею та Україною припинено, що призвело до загострення численних соціально-економічних проблем, у тому числі й у депресивних районах Львівської області. Як наслідок, виникають перешкоди для активного розвитку міжнародного руху трудових ресурсів, повязані з введенням процедури видачі віз і перетину кордону, загострюються соціальні негаразди мешканців прикордоння.
Таким чином, чимраз більшої актуальності набуває проблема збереження досягнутого в попередні роки рівня транскордонного співробітництва між східними воєводствами Польщі та західними областями України як засобу вирішення соціальних проблем мешканців цих територій. Відтак, виникає потреба в ініціюванні органами регіональної влади та місцевого самоврядування цих країн нових підходів до пошуку нетрадиційних форм, методів та інструментів взаємної співпраці.
Насамперед, це стосується пошуку нашими державами тих «транскордонних ніш», які вони можуть зайняти на сучасному світовому ринку. Адже нинішні глобальні трансформації супроводжуються формуванням Цілих галузей і сфер діяльності, що виникають у звязку з глобальним поступом людства, а також звільненням ніш, які ще вчора займали держави-лідери.
Наприклад, машинобудування та радіоелектроніка нині е радше напрямком спеціалізації нових індустріальних держав, аніж країн «великої сімки», а з погляду конкурентних переваг на новостворених ринках, що належать до сфери послуг чи інформаційної індустрії, постсоціалістичні держави мають не менше шансів на успіх, ніж їхні західноєвропейські сусіди.
Таким чином, саме «нові галузі» світового господарства є тим напрямком зовнішньоекономічної діяльності та міжнародної спеціалізації, який здатен принести максимальний результат з погляду ефективної інтеграції наших країн до глобального економічного середовища. Орієнтуючись на згадані галузі, українсько-польський транскордонний регіон може зайняти у світовому господарстві ту нішу, яка дозволить забезпечити йому високі темпи економічного зростання на основі ефективного функціонування економік суміжних територій. Вихід на нові світові ринки наших держав, особливо щодо використання їх транскордонного та геоекономічного потенціалу, з багатьох точок зору є менш трудомістким, аніж переорієнтування на ці ж ринки держав, що мають усталену і традиційну світову спеціалізацію (про це може свідчити хоча б факт розміщення численних інноваційних виробництв нинішніми багатонаціональними компаніями саме на території прикордонних регіонів наших держав).
У цьому контексті на особливу увагу заслуговують такі галузі, як сфера прикладних наукових досліджень і розробок, туристично-рекреаційні послуги на інноваційній основі (екологічний, зелений та сільський туризм, оздоровлення відпочивальників із застосуванням нетрадиційних медичних технологій тощо), виробництво продовольчих товарів підвищеної екологічної якості, надання освітніх послуг, розробка нового компютерного забезпечення та прикладних компютерних програм, надання сучасних транспортно-транзитних послуг тощо.
Таким чином, нинішня економічна позиція України та Польщі, особливо у транскордонному вимірі, на тлі тенденцій розвитку глобального світового ринку є доволі перспективною. З одного боку, ми позбавились значної частини галузей сучасної економіки (машинобудування, радіоелектроніка, компютерна техніка, ядерна енергетика, видобувна та легка промисловість) в тому сенсі, що безнадійно відстали від своїх західноєвропейських сусідів, а з іншого, маємо прекрасний плацдарм для того, щоб розвивати у себе ті виробництва, які в розвиненому світі належать до сфери «нової економіки» та венчурного бізнесу і на користь яких далеко і держави зважуються відмовлятися від сучасних галузей своєї економіки.
Особливо виразними шанси України та Польщі на економічне лідерство у Європі XXI століття є саме з огляду на феномен глобалізації. Адже насиченість інформаційних потоків, транспортних комунікацій, міжнародних міграцій і культурних взаємозвязків є нині такою високою, що при значному рівні інтелектуальних ресурсів та якості робочої сили, якими відрізняються постсоціалістичні країни, не потрібно практично жодних додаткових передумов і факторів для повноцінної інтеграції у світовий економічний простір, звичайно ж, за наявності конкурентоспроможного інноваційного товару чи послуги.
Глобалізація є істотною передумовою для реалізації Україною та Польщею свого неабиякого транскордонного потенціалу в економіці XXI століття. Вона забезпечує достатню динамічність міжнародних ринків і створює добрі передумови для повноцінної інтеграції наших країн у світове господарство. Водночас визначення свого місця в міжнародному поділі праці, пошук інтеграційних векторів та ефективних форм ринкової спеціалізації — це завдання, яке наші країни повинні вирішувати на основі формування відповідної стратегії транскордонного співробітництва, спрямованої у віддалену перспективу. Від її ефективної реалізації знанною мірою залежить успіх наших держав не лише у вирішенні локальних регіональних проблем, а й їхнє місце на «великій шахівниці» європейської політики в добу розвитку глобального інформаційного суспільства.
Сучасний розвиток системи українсько-польського транскордонного співробітництва відбувається одночасно на декількох рівнях. З одного боку, це посилення зовнішньоекономічних звязків підприємств та активізація транскордонного бізнесу, з другого, поглиблення взаємодії громадських організацій і суспільних рухів по обидва боки кордону, створення спільних асоціацій або єврорегіонів, з третього, налагодження скоординованої діяльності органів державної влади регіонального рівня та місцевого самоврядування. Не можна оминути увагою і такий аспект транскордонного співробітництва, як співпраця наукових установ і навчальних закладів, зокрема, щодо формування інноваційних моделей розвитку прикордонних територій на основі обміну досвідом та використання спільного виробничого потенціалу й інфраструктури.
Враховуючи складний системний характер транскордонного співробітництва як суспільно-економічного феномену та динамічного ринкового процесу, його розвиток повинен відбуватися на основі розробки певних науково-обгрунтованих моделей і стратегічних планів. В іншому разі транскордонне співробітництво буде набирати далеких від оптимальних форм, а сама система функціонуватиме недостатньо ефективно. Підтвердженням цьому може слугувати приклад співпраці прикордонних регіонів у межах ЄС та поза ним. Якщо у першому випадку існують глибокі традиції та раціональні моделі міжнародної взаємодії, які спираються на чітку систему наукових принципів і критеріїв, то в другому, на жаль, доводиться констатувати достатньо високий рівень інертності та численні ознаки низької ефективності транскордонних звязків, насамперед у системному вимірі.
Ця проблематика нині набуває дедалі більшої актуальності як у теоретичному аспекті (оскільки фундаментальні розробки в царині транскордонних досліджень практично не ведуться), так із погляду практичних результатів для України, оскільки після останньої хвилі розширення ЄС саме транскордонне співробітництво може виявитись одним із найбільш дієвих інструментів європейської інтеграції для нашої держави.
У більшості держав світу, насамперед у Західній Європі, транскордонне співробітництво слугує потужним важелем подолання культурних і ментальних відмінностей або диспропорцій по різні боки кордону, реальним інструментом втілення в життя принципу «Європа без кордонів». На жаль, на східних рубежах нинішнього Євросоюзу ця система лише набуває контурів раціональності, виступаючи радше засобом фрагментарних обмінів інформацією під час ділових чи туристичних поїздок.
Таким чином, нині існує вкрай гостра потреба формувати науково-обгрунтовані та ефективні моделі розвитку українсько-польського транскордонного співробітництва з метою підвищення конкурентоспроможності прикордонних територій наших держав та наближення рівня їхнього розвитку до сучасних стандартів західноєвропейських держав. Це дасть змогу не лише скоротити відстань між Україною та країнами ЄС з огляду на перспективу посилення інтеграційних звязків у найближчому майбутньому, а й створити повноцінну систему взаємної українсько-польської торговельної та фінансово-інвестиційної співпраці. Як наслідок, зявиться можливість перейти до інноваційних моделей спільного використання потенціалу наших прикордонних територій, включаючи реалізацію інвестиційних та інших проектів транскордонного характеру.
У цьому сенсі варто звернути особливу увагу на ті принципи, які лежать в основі оптимізації моделі транскордонного співробітництва, сприяючи всебічному підвищенню її ефективності та гармонійності. Систематизувавши їх на основі певних теоретичних закономірностей, які довели свою сутнісну спроможність на прикладі різних держав світу, можна виділити такі теоретико-методологічні підходи до оптимізації моделі транскордонного співробітництва:
-    прагматично-конструктивний;
-    іституційно-секторальний;
-    еволюційно-органічний;
-    інноваційно-якісний.
Кожен з них спирається на загальновизнані фундаментальні наукові доктрини, проектуючись, разом з тим, на транскордонний сегмент суспільно-економічної діяльності. Так, прагматично-конструктивний підхід грунтується на кейнсіанських постулатах регульованого ринку. Відповідно, у ньому суттєве місце відводиться економіко-математичному моделюванню та розрахунково-конструктивним методам. Оптимізація моделі транскордонного співробітництва на основі прагматично-конструктивного підходу полягає у розробці математичних моделей розвитку транскордонних систем та пошуку їх оптимальних параметрів з урахуванням максимального числа релевантних чинників впливу. Головними критеріями оптимізації при цьому є: збільшення обсягів зовнішньої торгівлі між підприємцями прикордонних територій, зростання інтенсивності руху громадян через кордон, поліпшення стану довкілля на основі реалізації спільних транснскордонних програм і проектів природоохоронного спрямування, вирішення проблем безробіття та інших соціальних проблем мешканців прикордоння, збільшення прибутковості транскордонного бізнесу тощо. До головних недоліків цього підходу варто віднести ризики, повязані з субєктивним характером відбору релевантної інформації та мінливістю чинників зовнішнього середовища, що може викликати відхилення реального оптимуму моделі від розрахункового, а відтак частково дискредитує цей підхід.
Інституційно-секторальний підхід грунтується на теорії інституціоналізму і розглядає систему транскордонного співробітництва як мережу різнопланових інституцій, які взаємодіють та співпрацюють у галузево-секторальному розрізі. Згідно з його постулатами, оптимізація моделі транскордонного співробітництва полягає у виборі пріоритетних і найбільш значимих для кожного транскордонного регіону сфер діяльності та посиленні прикордонної інтеграцій саме в їхньому руслі. Цей підхід набув більшого від попереднього поширення у практиці сучасних європейських держав з огляду на свою вищу практичність і результативність. Адже виділити окремі пріоритетні сектори транскордонного значення та спрямувати діяльність відповідних інституції у їхньому напрямку значно простіше, ніж розробляти повномасштабні математичні моделі з урахуванням численної кількості різнорідних факторів впливу, які, до того ж, можуть змінювати силу своєї дії, «зміщуючи» оптимум моделі. До недоліїсів інституційно-секторального підходу слід віднести можливі помилки щодо вибору «оптимальних» напрямків транскордонного співробітництва, оскільки в умовах глобалізації динамічність ринкових змін є такою високою, що чітко зафіксувати домінуючі пріоритети є доволі складно.
Еволюційно-органічний підхід бере свої витоки в неоліберальній теорії. Зокрема, він тісно корелюється з концептуальними принципами моделі соціальної ринкової економіки. Оптимізаційні стратегії транскордонного співробітництва мають спонтанний характер. Тобто, спочатку створюється певна система послідовних правил і процедур, які регламентують функціонування транскордонного регіону, а в подальшому на їх основі еволюційним чином розвиваються ті чи інші форми зовнішньоекономічної та міжнародної діяльності. Формула чи напрямки оптимізації такої транскордонної моделі не задаються апріорно, і система рухається до оптимуму внаслідок дії саморегулюючих сил. Принципове значення при цьому відводиться збереженню первинних конституюючих норм, як-от недопущення проявів монополізму, демократизація регіональної влади та розвиток місцевого самоврядування, уникнення централізації в прийнятті економічних рішень тощо. Саме на цих засадах функціонує нині більшість єврорегіонів. Певні застереження щодо використання згаданого підходу виникають з огляду на необхідність максимального узгодження регуляторних процедур одночасно з обох боків кордону. Це часто видається доволі проблематичним, оскільки зазвичай існують численні відмінності в національних законодавствах різних держав (особливо, якщо одна з них є членом ЄС, а друга — ні). На заваді також стають випадки розбіжності політичних симпатій мешканців сусідніх країн (а відтак і політичні орієнтири влади), в тому числі й у розрізі окремих прикордонних територій.
Застосування інноваційно-якісного підходу є відносно новим явищем у світовій практиці транскордонного співробітництва. Цей підхід спирається на теорії ковергенції та постулати школи «економічного зростання», зокрема в тій їх частині, яка повязана з формуванням глобального інформаційного суспільства. Його пріоритетами є високі технології, включаючи інформаційні та сучасні наукомісткі галузі. Головні акценти цього підходу в системі транскордонного співробітництва робляться на тому, що лише розвиток перспективних галузей майбутнього, які визначають технологічний прогрес людства і орієнтуються на інноваційні, якісно нові сфери діяльності,-може слугувати основою для оптимізації моделі транскордонного співробітництва. Всі інші підходи, відповідно, виявляються далекими від оптимуму. Цей підхід є найбільш придатним для використання в нових ринкових державах, які перебувають на стадії становлення ефективних транскордонних звязків, а також тих, що прагнуть знайти свою нішу в глобальній економіці майбутнього.
У звязку із цим, інноваційну модель оптимізації українсько-польського транскордонного співробітництва можна вважати однією з найперс-пективніших з погляду реалізації стратегії економічного співробітництва наших держав в умовах розширеного ЄС. її реалізація дозволить не лише зберегти і посилити вже існуючі форми міжнародної інтеграції українських регіонів з іноземними партнерами, а й сформувати принципово нові параметри цієї інтеграції, закласти грунт для подальшого економічного зростання. В умовах глобалізації це означатиме формування чимраз ефективніших механізмів участі України у світовому поділі праці та послідовне втілення у життя стратегії на реалізацію її геоекономічних інтересів.
Особливо актуальним це є з огляду на реалізацію стратегічних напрямків українсько-польського транскордонного співробітництва. Адже нинішня Польща не тільки стала повноправним членом ЄС з усіма відповідними наслідками, а й надалі активно інтегрується в європейські структури, прагнучи в найближчому майбутньому досягнути ролі одного з ключових гравців цієї організації. Пересічні громадяни, політики, економісти та підприємці адаптуються до життя в нових умовах, чекаючи вже в найближчі роки суттєвого зростання рівня економічного розвитку своєї держави та власного добробуту. І такі сподівання не є марними. Входження до спільного ринку Євросоюзу дозволяє сподіватися на зростання обсягів зовнішньої торгівлі, збільшення інвестицій в польську економіку поліпшення соціального захисту населення, вирівнювання пропорцій регіонального розвитку тощо. Водночас, не можна не відзначити, що будь-який зиск потребує адекватної плати з боку чи то суспільства, чи то влади. І в цьому сенсі євроінтеграційні прагнення Польщі несуть в собі частку потенційно негативних економічних феноменів, одним з яких є ущільнення східного кордону, а відтак і ускладнення умов економічного співробітництва зі східними сусідами, звязки з якими до цього часу вже набули системного характеру і означені численними діловими, науковими, культурними та особистими контактами на рівні окремих територій і регіонів.
Посилення режиму прикордонного контролю, запровадження віз, введення нових процедур та обмежень здатні негативним чином відбитись на прикордонній торгівлі, науковому співробітництві, умовах ведення спільного бізнесу і транскордонному туризмі. У звязку з цим важливим завданням як наукових, так і владних інституцій обох країн є пошук шляхів нівелювання негативних наслідків перебування Польщі в ЄС для транскордонного співробітництва наших держав.
Окремим напрямком нівелювання негативних аспектів, повязаних зі вступом Польщі до ЄС, є ініціативи щодо реалізації взаємних проектів громадських організацій та недержавних установ, передача досвіду польських партнерів українським колегам. Особливого резонансу такі ініціативи можуть набувати тоді, коли вони висуваються, а в подальшому и реалізуються за участю влади, науки та за підтримки бізнесу. В цьому разі вони набувають комплексного характеру, відображають інтереси всіх суспільних груп, а відтак є особливо ефективними.
Торкаючись конкретних аспектів формування транскордонних українсько-польських ініціатив в умовах розширення ЄС, варто виділити такі сфери докладання зусиль, які, на нашу думку, є найбільш привабливими з погляду позитивного впливу на формування нової системи міжнародного співробітництва регіонів:
1. Розбудова прикордонних переходів та розвиток прикордонної інфраструктури, із використанням ресурсів програм міжнародної технічної допомоги. Так, на українсько-польській ділянці кордону, що проходить територією Львівської області, налічується всього 4 автомобільні переходи, відстань між якими значно перевищує європейські стандарти (20-30 км). Нині у планах є будівництво ще 4-х таких переходів, але численні проблеми фінансового та нормативного характеру ускладнюють перспективу їх якнайшвидшого відкриття. Водночас, якщо обєднати зусилля української та польської сторін, проблему можна було б вирішити набагато простіше. Так, у польських колег існують значно ширші можливості щодо доступу до фондів технічної допомоги з Євросоюзу, але є ускладнення з виділенням земельних ділянок під будівництво споруд в місцях розбудови прикордонних переходів, оскільки переважна частина земель перебуває у приватній власності. Українська ж сторона, навпаки, має проблеми з пошуком фінансових ресурсів. Тому, наприклад, створюючи пункти пропуску зі спільним доглядом на український території, але з використанням коштів, отриманих польськими партнерами на засадах технічної допомоги, реалізація подібних проектів відбувалась би набагато швидше. Значно простішою була б і процедура проходження такого кордону, де спільний догляд суттєво б зекономив час тих, хто перетинає кордон.
2. Розвиток транспортних комунікацій, будівництво транспортних коридорів, створення системи сучасних залізничних комунікацій та системи авіаперевезень. Нині територією прикордонних регіонів проходять декілька транспортних коридорів, передбачених Критськими угодами, але формування реальних комунікацій, які б забезпечували якісний та швидкий рух, є достатньо незначним. Авіасполучення в цій частині Європи не відповідає рівню сучасних вимог, що знижує його інвестиційну і туристичну привабливість як по один, так і по другий бік кордону. Залізничні комунікації залишаються розбалансованими, оскільки євроколія, що проходить територією Польщі, не доходить до жодного з великих міст України, наприклад Львова. Відтак поїздка з Ряшева чи Любліна до Львова триває майже півдоби, що є суттєвою перепоною з погляду інтенсивності спільних контактів.
3. Формування спільної науково-технічної інфраструктури, транскордонних технологічних парків, реалізація інноваційних проектів транскордонного характеру Така форма співробітництва виявила свою ефективність в багатьох європейських державах, особливо коли один з партнерів перебуває на недостатньому з погляду сучасних світових вимог технологічному рівні. Конкретизуючи, можна відзначити ініційований Підкарпатським воєводством проект створення технопарку на території Любачівського повіту Польщі та Яворівського району України.
4. Спільна реалізація туристичного потенціалу прикордонних регіонів обох держав. Відомо, що Львівщина, Закарпаття, Волинь, з одного боку, та Підкарпаття і Любельщина, з іншого, мають чудові можливості для створення спільних туристичних програм, реалізація яких на території лише однієї з держав не матиме такого ефекту. Насамперед, це стосується таких привабливих з погляду західних туристів речей, як огляд замків українсько-польського Прикарпаття або гірські транскордонні маршрути прикордонними районами України, Польщі та Словаччини. Цікавим є проект уже згадуваного «Карпатського трамвайчика», який передбачає подорожі вузькою колією, що розташована в гірських районах Львівщини, Закарпаття і Підкарпатського воєводства Польщі.
5. Ще однією цікавою сферою реалізації спільних ініціатив є спільна промоція транскордонного українсько-польського регіону на загальноєвропейському рівні, демонстрація наших історичних цінностей і здобутків, заохочення відомих світових інвесторів до вкладання коштів у перспективні галузі цього регіону. Тут варто відзначити проведення спільних виставкових заходів та економічних форумів, інвестиційних торгів, наукових конференцій за участю відомих вчених та представників ділових і політичних кіл тощо.
Зазначені заходи та напрямки реалізації регіональних украінсько-польських ініціатив не вичерпують переліку можливих інновацій у транскордонному співробітництві наших держав на етапі повноцінного входження Польщі в структури ЄС. Вони лише окреслюють коло тих проблем, які можуть бути вирішені на цій стадії з найменшими втратами дія обох сторін. Саме такі конкретні кроки, на нашу думку, є одним з найбільш вагомих чинників запобігання можливим негативним наслідкам вступу Польщі до Євросоюзу та забезпечення стабільності в регіональному розвитку наших держав на довготривалу перспективу.



Дата публікації: 11.05.2011
Прочитано: 2869 разів